перевіряти продаж за готівку фізичним осо-бам, відпуск товарів у рахунок зарплати, безоплатний відпуск, про-дукції, від обсягу якої належить нарахувати ПДВ.
Основні аудиторські процедури перевірки розрахунків з бюдже-том по ПДВ:
порівнюються журнали-ордери з Головною книгою, дебетові та
кредитові обороти на рахунку 64, показані в обліку та нараховані
аудитором. Звіряються обороти за К-т 46 рахунка, правильність віднесення-
витрат на собівартість;
дані оборотів на рахунку 64, за Головною книгою (або оборот-
но-сальдовою відомістю) порівнюються з сумами, зазначеними у -
Декларації про ПДВ;
після визначення відхилень і порушень групуємо помилки на
типові, розрахункові, випадкові (арифметичні чи нетипові). Визначаємо-
чаємо їх характер : обман чи помилка, суттєвість впливу на кінцеві
результати, можливість виправлення. При цьому складається звіт,
використовуються для нього попередньо складені робочі записи у
вигляді порівняльних таблиць, розрахунково-підсумкових відомостей-
і т. д., де відображені всі етапи обліку податку на додану вартість:
від первинних документів, журналів-ордерів до декларації
Заповнення декларації по ПДВ у частині податкових зобов’язань аудитор може перевірити формулою:
Рядок 9 декларації = Обороти за кредитом субрахунка 641 за звітний період + сальдо за кредитом субрахунка 643 на кінець звітного періоду – Сальдо за кредитом субрахунка 643 на початок звітного періоду.
А заповнення даної декларації у частині податкового кредиту аудитор може перевірити формулою:
Рядок 17 декларації = Обороти за дебетом субрахунка 641 за звітний період + Сальдо за дебетом субрахунка 644 на кінець звітного періоду – Сальдо за дебетом субрахунка 644 на початок звітного періоду 3.Шляхи удосконалення розрахунків з бюджетом
У системі податків і зборів, що справляються в Україні, крім загальнодержавних і місцевих, варто виділити спільні подат-ки, що у визначених на довготривалій основі пропорціях будуть розподілятися між державним і місцевими бюджетами. До них, на нашу думку, можна віднести податок на прибуток підпри-ємств і податок на доходи фізичних осіб. Ця пропозиція ґрун-тується на таких міркуваннях. По-перше, в Україні протягом тривалого часу ці податки фактично розподілялися між держав-ним і місцевими бюджетами, хоча згідно із законодавством належали до загальнодержавних. Отже, набуто значного досвіду використання їх різними рівнями бюджетної системи. По-друге, в багатьох розвинутих країнах ці податки також розподіляються у певному співвідношенні, а в деяких функціонують у вигляді самостійних податків (наприклад, федерального і місцевого податків на прибуток корпорацій), що стягуються окремо до федерального і регіональних бюджетів. По-третє, спільне ви-користання податку на прибуток підприємств і податку на до-ходи фізичних осіб на загальнодержавному і місцевому рівнях відповідає розподілу функцій і повноважень між органами дер-жавної влади і місцевого самоврядування, а тому може бути обґрунтоване з позицій принципу еквівалентності ("послуга-відшкодування"). Оскільки значна частина коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток виробничої і соціаль-ної інфраструктури, яка приносить безпосередню вигоду роз-ташованим на території певних адміністративних одиниць підприємствам і фізичним особам, що тут проживають, є своє-рідною рентою, яка сприяє зростанню їхніх доходів, остільки частина податків на доходи юридичних і фізичних осіб має за-лишатися у розпорядженні органів місцевого самоврядування. Оскільки ж частина витрат на розвиток виробничої і соціаль-ної інфраструктури фінансується за рахунок державного бюджету, остільки до нього має надходити і частина зазначених податків. Практика зарахування прибуткового податку з гро-мадян виключно до місцевих бюджетів, що мала місце в окремі роки (1992—1993, 2000—2002 рр.), на нашу думку, є невиправ-даною. У багатьох розвинутих країнах цей податок становить основу надходжень до державного бюджету. Крім того, його акумуляція виключно на місцевому рівні спричиняє значну диференціацію дохідної бази регіонів внаслідок різниці в рівнях доходів, отже, загострює проблему нерівних можливостей для розвитку соціальної інфраструктури.
Потребує перегляду система місцевих податків і зборів. До неї обов'язково мають бути включені: податок на майно, по-даток на транспортні засоби, податок на спадщину і даруван-ня, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. Щодо останнього податку, то, враховуючи значний рівень ди-ференціації доходів і нагромадження їх у великих розмірах у руках окремих осіб, назріла необхідність його запроваджен-ня. В цілому система місцевих податків і зборів разом із над-ходженнями від спільних податків має утворити надійну до-хідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.
Напрямки реформування податкової системи України ма-ють бути узгодженими із завданням побудови в країні соціаль-но орієнтованої ринкової економіки. Цій моделі відповідає до-статньо високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет, що ставить під сумнів правомірність радикального зниження ста-вок за основними податками, як прямими, так і непрямими. Такий підхід суперечить практиці проведення податкових ре-форм у країнах не лише із соціально орієнтованою, а й з лібе-ральною ринковою економікою, де не відомі випадки одночас-ного значного перегляду ставок прямих і непрямих податків. У багатьох країнах за всіма основними податками встановле-но досить високі ставки. В деяких з них порівняно низькі ставки ПДВ поєднуються з порівняно високими ставками податку на прибуток (наприклад, у Німеччині при ставці ПДВ 15 % став-ка податку на нерозподілений прибуток становить 40 % , а на розподілений — 30 % ; в Японії при ставці ПДВ 5 % ставка по-датку на прибуток сягає 51,6 %; у Канаді — відповідно 7 і 44,6 %).
Щодо того, тягар яких податків необхідно знизити, то, на вашу думку, — це прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств. Саме зміни цих податків безпосеред-ньо позначаються на доходах платників, тоді як непрямі податки впливають на доходи опосередковано і лише за певних умов.
Враховуючи