Реферат на тему:

Аудиторські докази

План

Вступ

1. Структура аудиторських доказів та основні вимоги до них

2. Класифікація аудиторських доказів

3. Джерела одержання аудиторських доказів

4. Методи одержання аудиторських доказів

Висновки

Список викоритсаної літератури

Вступ

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію – аудиторські докази. Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує(заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти наголошують, що під аудиторським доказом варто розуміти інформацію, яка підтверджує правильність відображених в обліку даних, отриманих під час фактичної перевірки стану контрольовааного обґєкта, яку відбирає аудитор у процесі контрольних дій для надання замовникові висновку про достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські докази називають свідченнями, відомостями, отриманими аудитором під час перевірки.

У процесі дослідження аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про обґєкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські докази. Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу не підлягають. Аудиторські свідчення варто розуміти дещо ширше, ніж аудиторські докази. Не кожне свідчення про обґєкти перевірки може бути доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін „аудиторські докази”.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту „ Аудиторські докази” № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти.

1. Структура аудиторських доказів та основні вимоги до них

Доказ складається з: тези, аргументу, демонстрації.

Мал.1.1 Структура аудиторських доказів

Теза – судження, істинність якого потрібно довести за допомогою інших суджень, які називаються аргументами.

Аргументи – довід, доказ. Аргументи поділяються на 5 груп.

Вірогідність фактів. Маються на увазі найбільш переконливі факти для доказу істинної тези.

Основні вимоги, пропоновані до фактів – безперечність і безумовна точність.

Визначення, що розкривають з вичерпною повнотою зміст поняття, його смислове значення.

Аксіоми – положення і принципи, що у даних межах приймаються за правдиві, без доказу.

Постулати – у відповідності зі словником російської мови С.І.Ожегова – „це вихідні допущення, прийняті без доказів.

Таким чином, вони повинні бути очевидні, навіть якщо їхня істинність не може бути безперечно доведена.

Постулати аудиту переслідують дві цілі:

Пояснити, чому необхідний аудит.

Довести, що за певних умов з результату перевірки можна одержати обґєктивну картину.

Раніще доведені положення.

Демонстрацією – називається спосіб виведення тези з аргументу. Демонстрація доказу повинна забезпечити, щоб теза логічно випливала заргументів, і логічний звґязок між ними був би бездоганно продемонстрований.

Основні вимоги до аудиторських доказів полягають у тому, що вони мають бути обґєктивними, неупередженими, доречними, достатніми і своєчасними.

Кожен аудиторський доказ повинен бути представлений одним чи декількома документами. Кожен такий документ повинен бути підписаний конкретним виконавцем.

Вірогідність – це характеристика того, наскільки докази можуть вважатися гідними довіри й бути правдоподібними. Якщо вони найвищою мірою правдоподібні, це може переконати аудитора в тому, що представлена фінансова звітність обґєктивна.

Вірогідність доказів тісно звґязана з обраними процедурами аудиту. Її можна підвищити тільки шляхом застосування таких процедур, що більш якісні з погляду: доречності, незалежності й оцінки джерела інформації, ефективності системи внутрішнього контролю.

Доречність аудиторських доказів оцінюється стосовно предмета аудиту. Докази можуть бути доречними стосовно однієї мети і недоречними стосовно іншої. Напркилад, якщо аудитор підозрює, що клієнт не фактурує своїх клєнтів при поставках товарів, то необхідна буде процедура порівняння вибіркової сукупності з транспортних документів з відповідними накладними на відвантаження.

Незалежність, оцінка джерела інформації та неупередженість аудитора є важливими вимогами стосовно аудиторських доказів. Докази, одержані із зовнішніх джерел (наприклад, із банків, контрагентів, юристів), надійніші, ніж одержані з внутрішніх (відповіді клієнта на питання аудитора). Найдостовірнішою вважається інформація, одержана абсолютно незалежним та неупередженим аудитором.

Достатність доказів у кожному конкретному випадку визначається на основі оцінки системи внутрішнього контролю і ризику аудиторської перевірки. Зазначені чинники визначають умови вибіркової перевірки. Необхідний обсяг вибірки та її репрезентативність дають змогу екстраполювати результати вибірки на генеральну сукупність і одержати обґєктивну інформацію. У будь-якому разі аудитор має бути впевнений, що зібрав достатню кількість доказів відповідної якості для складання обґєктивного і обгрунтованого висновку.

Своєчасність аудиторських доказів може розглядатися з двох позицій: за моментом збору доказів і за періодом перевірки в цілому. Одні докази більш переконливі, якщо вони зібрані ближче чи на дату складання балансу. Інші переконливіші, якщо вибірка охоплює весь період, це стосується рахунків покупців і замовників.

Основні цілі аудиту: повнота, точність, існування, обмеження облікового періоду, оцінка, права й обовґязки, представлення і розкриття, необхідність.

Повнота – означає, що усі сальдо по рахунках і всі операції, які повинні включатися у фінансову звітність були включені, тобто наявність повного обсягу інформації по тестуємому обґєкту.

Точність(правильність) – усі враховні операції і сальдопо рахунках вірні в математичному відношенні, зроблено правильне рознесенняпо рахунках, вірно зроблене угроповання. Усі дані вірно перенесені в Головну книгу, звітність.

Існування. Усі облікові засобий зобовґязання існували на дату складання балансу; всі облікові операції дійсно мали місце в минулому і не є фікцією.

Обмеження облікового періоду. Всі операції зареєстровані в межах відповідного облікового періоду.

Оцінка. Обрано і застосовано відповідні облікові вимірники.

Права й обовґязки. На всі облікові засоби підприємство має права, а всі облікові зобовґязання відносяться до заборгованості підприємства на дату складання балансу.

Представлення і розкриття. Рахунки й види(типи) операцій правильно класифіковані й описані, розкриті всі необхідні деталі.

Необхідність. Підбір саме тих документів, що необхідні й