і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильно-го представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.
Коли аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен, на-самперед, з'ясувати, як вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Од-нак, якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ста-вить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона непра-вильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має також пере-глянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про ви-явлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них ра-ніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації.
Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в об-ліку і звітності, то аудитор може відмовитися від подальшого виконан-ня замовлення. Щоправда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора.
Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У спеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутріш-ньогосподарського контролю і за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами.
Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансо-вої звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звіт-ність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.
У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зов-нішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити та-кий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є проти-лежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з пи-тань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки район-ний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.
Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і ша-храйства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.
Список використаної літератури
Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993.
Закон України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верхов-ної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.
Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і ауди-ту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с.
Жила В.Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.
Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Укра-їна, 1996. — 374с.
Кармайкл Д.Р., Бенис М. Стандарты й нормы аудита. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 527 с.
Кузьминский А.Н. й др. Аудит: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с.