Матеріали камеральних перевірок оформляються актом та використовуються для проведення наступних податкових перевірок.

Розділ 3. Основні методи та прийоми податкового аудиту

У процесі контролю виконання платником податків податкових зобов'язань можуть застосовуватися різні методи податкового аудиту. У практиці здійснення процедур перевірки, оцінки об'єкта оподаткування, стану сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) з джерел інформації стосовно об'єкта оподаткування отримуються і застосовуються різні первинні, проміжні й узагальнені види даних, за якими податковий аудитор може формувати докази й пропозиції відповідно до завдань аудиту. Ці дані формуються різними способами виконання облікових, розрахункових та інших процедур аудиту.

Методи отримання й обробки даних, узагальнення результатів перевірок, обґрунтування висновків та здійснення інших операцій досліджень платників податків слід поділити на дві групи: загальнонаукові та прикладні.

До загальнонаукових відносяться методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, моделювання, абстрагування, конкретизації, аналогії та інші. До прикладних методів аудиту належать документальні, аналітичні спостереження, запити про платника податків, метод інвентаризації активів, метод огляду фізичного стану об'єкта аудиту, метод достовірних тверджень, повторне виконання перевірки та інші.

У процесі виконання процедур перевірки аудитор може отримати один або більше типів даних, відповідно застосовувати методи отримання конкретних даних, перевірки фактичної інформації, що відображає базу оподаткування. Деякі прикладні методи аудиту розглянемо детальніше, оскільки в практичній діяльності їх використання досить розповсюджене.

Документальні методи аудиту – це методи ревізійної перевірки документів та неформальних записів платника податків для того, щоб підтвердити інформацію, яка є або повинна бути включена до податкової звітності, або використовується у процесі аналізу стану надходжень платежів.

Документи, які перевіряє податковий аудитор, – це записи відповідно до визначених вимог їх виконання і встановлених (затверджених) форм, які використовуються платником податків для того, щоб забезпечити інформацією здійснення функцій управління фінансово-господарською діяльністю організованим способом. Так як кожна господарська, інформаційна процедура або операція в організації діяльності підприємства звичайно підтверджуються хоча б одним документом, то завжди є великий обсяг цього виду доступного доказу стосовно визначення доходів, бази оподаткування, стану сплати податків тощо. Наприклад, підприємство накопичує платіжки, розрахункові, податкові документи, фінансову звітність. Такі документи не тільки перевіряються, але і можуть бути корисними доказами для здійснення висновків за результатами перевірки.

Документи – це форма доказу, що широко використовується при кожній перевірці, тому що вони доступні податковому аудитору для вивчення, аналізу, а нерідко – це єдиний об'єктивний вид доступних доказів. Документи можна класифікувати на внутрішні та зовнішні. Внутрішній документ – це такий документ, що був створений та використовувався в межах підприємства (платника податку), що перевіряється, і призначений для внутрішнього користування без передачі контрагентам, наприклад, покупцеві або продавцеві. Прикладами внутрішніх документів є реєстри бухгалтерського обліку, розрахунково-платіжні відомості, звітна документація.

Зовнішні документи – це документи, створені за межами підприємства, яке перевіряється, тобто іншим підприємством, яке є учасником здійснення операцій, що були відображені в конкретних документах, але які в даний час знаходяться у платника податку або є доступними для нього. В деяких випадках зовнішній документ починає створюватися за межами підприємства, а дооформлюється у останнього і навпаки. Прикладами такого типу документів є акти звірки, угоди тощо.

Податковий аудитор може приймати внутрішній чи зовнішній документ як достовірний доказ, якщо переконаний, що документ створений та оброблений в умовах надійного внутрішнього контролю. Внутрішні документи, складені та оброблені в умовах слабкої виконавської дисципліни, можуть і не служити засобом достовірного доказу. Зовнішні документи розцінюються, як більш достовірний доказ, ніж внутрішні документи, оскільки як при їх підготовці у контрагента, так при розгляді на підприємстві приділяють більше уваги, ніж внутрішнім.

Залежно від змісту, суті і правильності складення документи можуть бути доброякісними і недоброякісними. Доброякісні – це такі документи, які після їх ревізійної перевірки виявилися правильно оформленими і обґрунтовано відображають сутність законної та економічно доцільної фінансово-господарської операції. [11, 122]

На відміну від доброякісних документів під час податкового аудиту виявляються також недоброякісні документи як за сутністю і змістом спотвореного відображення в них фінансово-господарських операцій, що характеризує недоліки, порушення, зловживання, незаконні і недоцільні операції, так і за формальними ознаками складення і оформлення цих документів, що характеризує порушення встановлених правил їх складення та оформлення. Найчастіше виявляються такі види недоброякісних документів.

1. За формальними ознаками (за умови, що документи відображають законну й господарську доцільну операцію в неспотвореному вигляді й обсязі):

2. За суттю відображених господарських операцій (незалежно від якості оформлення документів):

При суцільному способі перевіряють зміст усіх проведених операцій, оформлених у первинних і зведених документах, правильність їх