Цей варіант доцільно застосовувати, коли аудитор має завдання перевірити завчасно визначені операції, тобто під час вибіркової перевірки.

Другий варіант перевірки облікової документації здійснюється за схемою: баланс і дані фінансової (бухгалтерської) звітності > зведені облікові реєстри > аналітичні облікові реєстри (накопичувальні, групувальні і розроблювальні відомості) > зведені документи (звіти матеріально відповідальних осіб, виписки банків, реєстраційні журнали первинних документів) > первинні документи (прибуткові, видаткові та інші) [11, 57].

Порівняно з першим, другий варіант документальної перевірки має переваги, тому що дає можливість аудитору ще на початку цієї перевірки визначити, що і як потрібно далі перевіряти, на яку облікову документацію необхідно звернути особливу увагу. Крім того, це дозволяє на попередній стадії перевірки здійснити логічний аналіз статей балансу і показників фінансової звітності, а потім перевірити її документальне забезпечення. Цей варіант найчастіше застосовується досвідченими аудиторами та дозволяє раціонально використати час, відведений для податкового аудиту.

В аудиторській практиці застосовується і третій комбінований варіант документальної перевірки фінансово-господарських операцій. Суть його полягає в тому, що залежно від фінансово-господарських операцій аудитор здійснює комбіновану перевірку облікової документації. Наприклад, коли аналіз даних синтетичного обліку чітко вказує на певні порушення проведення фінансово-господарських операцій, доцільно перевірити первинні документи та дані аналітичного обліку для закріплення доказів такого порушення.

Залежно від характеру зареєстрованих у документах операцій вони можуть бути безтоварними (наприклад, виписування лімітно-забірної картки на невідпущені матеріали) або безгрошовими (наприклад, касовий ордер на видачу грошей, які не виплачувались). У зв'язку з цим необхідно уважно розглядати документи і порівнювати їх з іншими взаємопов'язаними записами.

Потрібно старанно досліджувати документи і для того, щоб не пропустити фактів підробки і підчистки в них, виправлення цифрових даних і зміни реквізитів.

Документальні методи слід поєднувати з іншими, зокрема, з методом спостереження.

Спостереження – це метод отримання інформації стосовно платника податку з використанням податковим аудитором своїх органів сприйняття інформації, почуттів для оцінки певних дій у господарюванні платника податків. Під час усіх перевірок існує багато можливостей застосовувати зір, слух, дотик та нюх для того, щоб оцінювати об'єкти і процеси господарювання, а отже, зорієнтуватись в русі цінностей підприємства, обсягах виробництва, а отже в оплаті праці тощо [11, 126]. Наприклад, податковий аудитор може здійснювати обхід підприємства для отримання загального враження про засоби виробництва, спостерігати, як робітники виконують доведені завдання, щоб з'ясувати, наскільки вони відповідальні за їх виконання, а отже, рівень їх стимулювання, а також обсяги виробництва.

Спостереження нерідко є доцільним, оскільки початкові враження необхідно розвивати, розширювати застосуванням інших видів підтверджуючих доказів. Результати спостереження особливо корисні при проведенні аудиту обслуговування людей, де зручно приховувати рух і обсяги грошових коштів. Огляд дозволяє формувати думку про ділову активність колективу, підприємства, компанії. Наприклад, при перевірці ресторану податковий аудитор має інформацію про кількість столів в залах, а от про фактичну кількість відвідувачів можна отримати дані лише методом спостереження. Маючи ці дані, можна досить просто обрахувати доходи ресторану та порівняти їх із звітними даними.

Спостереження буває суцільне і вибіркове. Метод спостереження доцільно використовувати і під час перевірки технологічного процесу на підприємствах промисловості, і перевірки обґрунтованості нормативів під час виробництва продукції, ефективності використання виробничого обладнання та робочого часу.

Метод інвентаризації є одним із методів фактичного контролю. Інвентаризація – систематично здійснювана перевірка (наявності, стану, умов зберігання та ін.) матеріальних цінностей, які перебувають на балансі підприємства, установи, організації. Основними завданнями інвентаризації є:

а) виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;

б) установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

в) перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;

г) перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів [11, 126].

Згідно з пунктом 14 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи податкової служби мають право вимагати від керівників суб'єктів підприємницької діяльності проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків. Порядок використання цього права регламентовано наказом ДПА України від 27.03.1998 р., № 147 [14].

При виникненні необхідності, право вимагати проведення інвентаризації надано посадовій особі податкового органу, яка проводить документальну перевірку. Така необхідність, наприклад, може виникнути в разі наявності достовірної інформації про лишок чи нестачу товарно-матеріальних цінностей, що в кінцевому результаті може вплинути на об'єкти оподаткування; документального підтвердження недостовірності бухгалтерських документів; доказу окремих суттєвих моментів перевірки тощо.

Проведення інвентаризації здійснюється на підставі письмової вимоги посадової особи, що проводить перевірку. Інвентаризація може проводитися як раптово, так і завчасно, як суцільно, так і вибірково. Повна (суцільна) інвентаризація передбачає перевірку всіх видів цінностей на тому чи іншому підприємстві, а також тих, які прийняті на відповідальне зберігання, здані на переробку. Такі інвентаризації є найефективнішими, але на практиці проводяться дуже рідко, оскільки це потребує значних фінансових і трудових витрат. Часткова (вибіркова) інвентаризація охоплює перевіркою наявність окремих видів цінностей або деякі цінності у певної матеріально відповідальної особи. Цей вид інвентаризації найчастіше застосовується при проведенні податкового аудиту