підвищено з 18 до 22 відсотків. Головним критерієм диференціації ставок податку служив вид діяльності [9].
З 1 січня 1995 року прибутки стали оподатковуватись згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 p., характерними особливостями якого були:
1) повернення до оподаткування балансового прибутку;
2) зменшення кількості ставок з 8 до 3;
3) зменшення ставок оподаткування прибутку від банківської, страхової і посередницької діяльності;
4) зміна строків сплати податку на прибуток до бюджету, тобто замість щомісячних авансових платежів 15 і 28 числа встановлено один авансовий платіж до 25 числа місяця наступного за звітним [5, 102].
Згідно із цим Законом об'єктом оподаткування став балансовий прибуток, що становив загальну суму прибутку, отриманого підприємством від усіх видів діяльності за звітний період.
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» було встановлено нові ставки податку. Базова ставка – ЗО відсотків, за якою оподатковувався прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані на власності окремих громадян України. Прибутки від операцій особливого виду оподатковувались за ставками 45 або 60 відсотків [9].
За ставкою 45 відсотків оподатковувався прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів); за ставкою 60 відсотків – прибуток від проведення лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць), ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його потреб) [5, 102].
Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, що раніше прийняті закони про податки керувалися неправильним посиланням на те, що чим вищим є розмір штрафу, тим більше коштів надходить до бюджету, і в цьому зв'язку головною метою фінансових санкцій було зосередження на фіскальних функціях оподаткування – на поповненні дохідної частини державного і місцевих бюджетів.
Другою важливою причиною, яка викликала необхідність внесення змін та доповнень до податкового законодавства України, стало те, що законодавство, прийняте в 1990-1996 pp., виявилось недостатньо розробленим і недостатньо перевіреним практикою. Крім того, в ньому недостатньо використовувався досвід застосування заходів відповідальності в системі оподаткування в країнах близького і далекого зарубіжжя [5, 102-103].
Проте слід відмітити, що прийнятий Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» теж не вирішив усіх проблем і мав свої недоліки. Головний його недолік у тому, що в ньому немає пріоритетів при оподаткуванні підприємств виробничої сфери. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», на думку законодавців, мав почати нову еру в становленні вітчизняної податкової системи і значно послабити тиск на товаровиробника. Однак наміри розробників Закону не реалізувалися, і до того ж багато положень прийнятого Закону було важко зрозуміти, не кажучи вже про виконання [5, 103].
При цьому Законі і далі зберігався принцип так званого неоподатковуваного трикутника, суть якого полягає в тому, що підприємства постачають товар один одному по колу, фактично обмінюючись ним без оплати і реалізації. А обставина, що кожне із цих підприємств використовує товар, який має бути в нього на відповідному збереженні як власність, не стосується реалізації постачальника і не підлягає оподаткуванню. Закон не виключав і можливості передачі товару до оплати не у власність, а на відповідальне його збереження. В такому разі той, хто отримав товар, не вважається одержувачем кредиту тому, що не обумовлено відстрочки платежу, а без такої умови поставлений товар не вважається кредитом.
З 1 липня 1997 року Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» став діяти в редакції Закону України від 22 травня 1997 p. (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 вересня 1997 p., від 4 листопада 1997 p., від 18 листопада 1997 p. та від 16 грудня 1997 p.) [9].
1.2. Платник податку на прибуток
Платник податку на прибуток є складною системою.
При цьому законодавцем закладається положення, що Національний банк України і його установи сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над витратами згідно кошторисам витрат. Підприємства ж, що мають відособлені підрозділи без статусу юридичної особи, можуть сплачувати консолідований податок на прибуток (п. 2. 3 Закони України від 22 травня 1997 року) [11, 202-203].
Платниками податку є:
З числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські і інші підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Резиденти – юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва і т. п.), створені і здійснюючі свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні представництва, консульські установи і інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї і імунітет, а також філіали і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.
З числа нерезидентів – фізичні або юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, одержуючі доходи з джерелом їх походження в Україні, за винятком установ і організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними угодами України або законом. Нерезиденти – юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва і т. п.), з місцезнаходженням за межами України, створені і здійснюючі свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи і інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, що мають дипломатичні привілеї і імунітет, а також представництва інших