5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом;

13) гранти та дарунки у вартісному виразі;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Надходження до бюджету розвитку. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають [18, 364-365]:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. Як приклад наведемо планові доходи бюджету м. Черкаси на 2001 p. (додаток 1).

Отже, незважаючи на існування відповідної законодавчої бази з бюджетних питань, чіткого механізму формування доходів ще не створено, про що свідчать проблеми наповнюваності багатьох місцевих бюджетів.

Джерела доходів бюджету визначені в Бюджетному кодексі. Необхідно розробити ефективний, обґрунтований механізм міжбюджетних трансфертів.

При наповнюваності місцевих бюджетів необхідно враховувати не лише поточний економічний стан адміністративно-територіальних одиниць, а також і потенційний.

Розділ 2. Аналіз стану формування місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів

2.1. Характеристика стану формування місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів до прийняття Бюджетного кодексу України

Існуюча на той час система формування доходів місцевих бюджетів України має ряд серйозних недоліків [11, 31-42]:

Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у цілому, так і по окремих регіонах, є досить суперечливою і важко передбачуваною (див. додаток 2); Як правило, збільшення (або зменшення) питомої ваги регіону в загальній сумі державних доходів (див. додаток 3) не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обґрунтування, ні чітких правил і формул. Нетранспарентність такого перерозподілу призводить до того, що області, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по Україні, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з областями, де він, відповідно, є нижчим. Наприклад, у 1995 p. доходи місцевих бюджетів Полтавщини у розрахунку на душу населення навіть не досягли середнього по країні рівня (склавши лише 99,4 % від нього), тоді як податкові надходження в розрахунку на душу населення були тут найвищими (відповідно, 150,3 %). У 1996 p. доходи місцевих бюджетів Черкащини перевищили їх середній по Україні показник (досягнувши 103,3 %), хоча рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення був тут на 15 % нижчим, ніж у середньому по країні [11, 31-42].

Процеси міжрегіонального перерозподілу державних доходів не приводять до достатнього вирівнювання як витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення, так і рівня забезпечення жителів різних регіонів країни суспільними благами і послугами. Істотні міжрегіональні відмінності спостерігаються практично по будь-якому з показників, що характеризують умови життя громадян, – чи то дошкільне виховання, охорона здоров'я, освіта або розвиток транспортної інфраструктури.

Усі зроблені в останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в умовах командно-адміністративної економіки. Наочним підтвердженням тому слугує показник частки регіонів у планових витратах місцевих бюджетів України в 1992 і 1996 pp. (див. додаток 4). Для більшості областей він залишився практично незмінним. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об'єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення і соціального захисту, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з плановим рівнем їх витрат [11, 31-42].

Разом з тим наявність об'єктів і установ, фінансованих з місцевих бюджетів, є наслідком