державної власності, і перевірка загального стану господарства на всіх його ділянках. Нерідко при комплексних ревізіях установ, що входять в одну систему, ревізуються і їх вищі організації. Це дає можливість глибше перевірити рівень господарського керівництва і внести за результатами ревізій більш обґрунтовані і кваліфіковані пропозиції. Зрозуміло, що комплексна ревізія є одночасно і повною ревізією.
Первинна ревізія проводиться ревізором відповідно до його робочого плану. Необхідність повторних ревізій виникає у випадку поверхневого проведення первинної ревізії, необ'єктивного висвітлення фактів порушення чинних інструкцій і положень щодо проведення ревізій, порушення дисципліни ревізійним апаратом в період ревізії і внаслідок деяких інших причин. Для проведення повторних ревізій, як правило, призначаються інші ревізори. Додаткові ревізії проводяться у разі виявлення нових обставин, не викритих первинними або повторними ревізіями після закінчення первинної або повторної ревізії з ініціативи контролюючого органу або за вимогою установ, які контролюються [10, 16-20].
4.2. Перевірка
Тематична перевірка здійснюється за певним переліком питань або з однієї теми шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами фінансової діяльності. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв'язку між різними суб'єктами контролю [4, 384-393].
Обстеження є ознайомленням на місці з окремими ділянками фінансової роботи, в процесі якого виявляються її позитивні і негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним.
Тематичні контрольні перевірки – засіб періодичного оперативного економічного контролю за виконанням підприємствами однорідних господарських операцій (наприклад, використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, забезпечення збереження майна). Тематичні перевірки подібні до поточних, але проводяться з більш широкого кола показників конкретної теми, із застосуванням методів економічного аналізу та залученням спеціалістів різного профілю [10, 16-20].
Якщо в процесі поточного обстеження використовують в основному методи фактичного контролю, то при тематичних перевірках використовується: нормативна і договірна інформація, дані обліку, вибіркова інвентаризація, хронометраж.
4.3. Непрямі методи контролю
У роботі податкових органів застосовуються також і непрямі методи контролю. Причиною використання таких методів можуть бути виявлені порушення у веденні бухгалтерського і податкового обліку, наведення обліку фактичних витрат виробництва, виявлення фактів приховування доходу (прибутку). Свідченням приховування доходів є постійне звітування платників податків про збитковість або про неведення господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам; відносини з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів (позик); безпідставне збільшення обсягів здійснення операцій за готівкові кошти та ін. [8, 65]
Зміст непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платників податків, за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації і регістри бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отриманні в установленому порядку від органів державної влади, в т.ч. митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку, що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстежень виробничих, складських, торгівельних та інших приміщень; відомості, отримані від третіх осіб [8, 65].
При виявленні розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник податку не може виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, то оподаткування здійснюється на підставі даних, встановлених непрямими методами контролю.
Отже, методи проведення фінансового контролю є різними, але найхарактерніші з них – документальні (ревізії і перевірки) та фактичні (інвентаризації тощо), а також застосовуються методи непрямого контролю.
Висновки
Отже, фінансовий контроль – це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів.
Розрізняють види, форми та методи фінансового контролю. В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль. слід відокремлювати наступні види: державний, відомчий, громадський фінансовий контроль і аудит. Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать темпи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Державний фінансовий контроль проводять Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет України та ін.
Відомчий фінансовий контроль застосовується лише по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).
Аудит – новий вид фінансового контролю, це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:
1) відмиранням неефективного відомчого контролю;
2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;
3) неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками усіх суб'єктів господарювання, що і покладається на аудиторські фірми.
В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:
попередній, який проводиться до здійснення фінансових операцій;
поточний, тобто в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року.
Методи фінансового контролю, як