Співвідношення фінансових ресурсів із загальноекономічними показниками в Україні у 1991-1999 роках характеризується даними, наведеними у таблиці 2.1.

Таблиця 2.

Співвідношення фінансових ресурсів із загальноекономічними показниками

в Україні [6, 84]

Показники | 1991 | 1994 | 1996 | 1999

Валовий внутрішній продукт, млрд. крб./грн. | 299,4 | 1137794,0 | 7083055,0 | 127100,0

Фінансові ресурси держави, млрд. крб./грн. | 281,0 | 981343,6 | 5519198,3 | 96639,1

Питома вага фінансових ресурсів держави у валовому внутрішньому продукті, % | 93,8 | 86,2 | 77,9 | 72,1

Згідно з даними таблиці 2.1 частка фінансових ресурсів у валовому внутрішньому продукті значно коливається. Так якщо у 1991 році вона становила 93,8 відсотка, у 1994 році – 86,2 відсотка, то в 1999 p. – 72,1 відсотка. Незважаючи на загальну позитивну значимість цієї тенденції до зниження, такі різкі коливання у співвідношеннях вказаних показників є деструктивними щодо розвитку макроекономічних процесів і призводять до механічного руйнування фінансових пропорцій, які утворилися господарюючими суб'єктами попереднього часу та є фактором щодо поглиблення фінансової кризи, зокрема кризи неплатежів [6, 84].

Високий відсоток фінансових ресурсів щодо ВВП підтверджує, що фінансова система виконує надмірну перерозподільчу функцію. Це знижує, з одного боку, ефективність самої фінансової системи, а з другого – негативно позначається на наявній системі розподілу й перерозподілу створюваного продукту Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами перерозподілу ресурсів між верствами населення, галузями економіки та регіонами негативно впливає на стимули до праці, оскільки відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їх створення. Треба вжити серйозних заходів. які б забезпечили раціональнішу структуру співвідношення системи фінансів і ВВП.

Останніми роками виникли деструктивні тенденції і в розподілі створюваних у державі фінансових ресурсів у розрізі суб'єктів володіння і розпорядження. Про це свідчать дані, наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.

Фінансові ресурси у розрізі суб'єктів володіння та розпорядження [6, 86]

Показники | 1991 | 1994 | 1996 | 1999

Фінансові ресурси в державі, млрд. крб./грн. у тому числі: | 281,0 | 9813443,6 | 5519198,0 | 96639,1

бюджетні ресурси, млрд. крб./грн. | 74,1 | 404714,8 | 2494088,1 | 32512,3

фінансові ресурси підприємницьких структур усіх форм власності, млрд. крб./грн. | 173,9 | 441116,4 | 2218767,0 | 47227,3

фінансові ресурси централізованих фондів, млрд. крб./грн. | 33,0 | 135512,4 | 806343,2 | 16899,5

Питома вага у фінансових ресурсах держави, %:

бюджетних ресурсів | 26,4 | 41,3 | 45,2 | 33,6

фінансових ресурсів підприємницьких структур | 61,9 | 44,9 | 40,2 | 48,8

фінансових ресурсів централізованих фондів | 11,7 | 13,8 | 14,6 | 17,6

Якщо у 1991 році держава зосередила у своєму розпорядженні, тобто в бюджетній системі, 26,4 відсотка від загального обсягу фінансових ресурсів, то у 1994 році питома вага ресурсів, що зосередилися у бюджеті, становила вже 41,3 відсотка, а в 1999 році зменшилась до 33,6 відсотка.

З урахуванням ресурсів, які зосереджуються в різних централізованих цільових фондах, держава спрямовувала у своє розпорядження в 1991 році 38,1 відсотка, у 1994 році – 55,1 відсотка, а в 1999 році – 51,2 відсотка [6, 85].

Відповідно збільшувалася й частка фінансових ресурсів підприємницьких структур. Це позитивно вплинуло на економічні й соціальні процеси в господарстві, оскільки так були створені сприятливі умови для підприємницької діяльності та зменшилися обсяги втручання держави в процеси фінансового забезпечення розвитку економіки.

2.2. Джерела національного доходу

Національний доход – це чистий продукт суспільства, або новостворена вартість. Чистим продуктом його називають тому, що з усієї сукупності створених у суспільстві матеріальних і нематеріальних благ (С + v + m) уже вирахувана частка, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва (С), і в розпорядженні суспільства залишається лише та частка, яка буде використана на споживання і нагромадження [13, 285-286].

Що є джерелом національного доходу? Здавалося б, що відповідь на це запитання дуже проста: праця людини. В основному така відповідь правильна, але вимагає ряду уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі можна запитати, що створює поліцейський, чиновник, служитель культу тощо, які теж займаються певним видом праці. Тому не дивно, що вже протягом кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу.

Першою школою в політичній економії були меркантилісти (від італійського слова mercante – торгувати). Вони вважали, що національний доход створюється лише у сфері торгівлі. Наступна школа – фізіократи таким джерелом вважали сільське господарство. Класики політичної економії А.Сміт та Д.Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріального виробництва (сільському господарстві, промисловості та ін.). Ще повніше сферу створення національного доходу визначив К.Маркс, оскільки включав до неї і сферу послуг [13, 286].

Але сфера послуг у той час (середина XIX ст.) була розвинута надзвичайно слабо. Тому в працях К.Маркса положення про те, що національний доход створюється і у сфері послуг, не набуло вигляду теорії.

Інша річ – реалії сьогодення. У розвинутих країнах світу у сфері послуг (або нематеріального виробництва) зайнято близько 70% всього працездатного населення.

На думку сучасних західних учених, будь-яка праця є продуктивною, отже, створює національний доход. Тому виробниками його вони вважають усіх зайнятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва, в т.ч. військовослужбовців, поліцейських, чиновників державного апарату, служителів культу та інші категорії населення. Критерієм для західних учених слугує отримання