На противагу цьому, в марксистській політичній економії відстоювався значно звужений підхід до джерел створення національного доходу. Одна група догматиків-економістів, як і в часи А.Сміта та Д.Рікардо, стверджувала, що національний доход створюється лише у сфері матеріального виробництва. Інша група – прогресивні економісти – доводила, що і в таких сферах нематеріального виробництва, як наука, освіта, охорона здоров'я, державний апарат управління народним господарством та в деяких інших, також створюється національний доход.

Водночас вони справедливо критикували погляди західних учених щодо віднесення всіх категорій працюючих (насамперед військовослужбовців, служителів культу, діячів сфери розваг у казино, інших подібних установах тощо) до виробників національного доходу.

Слід зауважити, що західна економічна думка навчилася вимірювати продуктивність праці вчителів, педагогів, учених, працівників охорони здоров'я і визначати той внесок, який вони роблять у створення національного доходу. Наприклад, кожний долар, вкладений у розвиток науки, приносить, на їхню думку, близько 4-5 дол. прибутку [13, 287].

Питання про джерело національного доходу не є чисто теоретичним, тобто таким, що не стосується практики. Від його правильного розв'язання залежить, зокрема, обґрунтована методика обчислювання статистичною службою держави величини національного доходу, що виробляється у країні. Наприклад, в Україні при підрахунку величини національного доходу до цього часу майже не враховується внесок працівників сфери нематеріального виробництва у його створення. Це зменшує показники економічної могутності країни порівняно з економічним потенціалом інших держав. Виходячи з точки зору марксистської політекономії на проблему продуктивності праці і джерел національного доходу, Міністерство статистики колишнього СРСР, порівнюючи економічний потенціал СРСР і США, зменшувало величину цього показника у США на 25% [13, 287].

2.3. Шляхи оптимізації фондів споживання та нагромадження

Надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політики тощо.

Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу. Лізинг – це довгострокова оренда машин і устаткування, транспортних засобів тощо. В умовах розгортання НТР лізинг набув міжнародного характеру, тобто використовується орендна форма експорту та імпорту машин і устаткування.

Однією з форм використання лізингу є зобов'язання орендатора купити машини та устаткування після закінчення строку оренди.

Лізинг набув поширення в розвинутих країнах світу. Так, частка лізингу в інвестиціях у машини та устаткування в 1990 p. становила у США 31,7%, в Англії – 25%, а середньорічний темп зростання лізингових операцій перевищує у США 15%, в Японії – 20%. У цих та деяких інших країнах нині орендується близько 90% ЕОМ. Держава повинна стимулювати впровадження лізингових операцій, надаючи податкові пільги лізинговим компаніям [13, 294].

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає процес інтенсифікації суспільного виробництва.

Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні фонду споживання і фонду нагромадження є проведення активної структурної політики. Як відомо, Україна, маючи лише 2,7% території колишнього СРСР і 18% населення, видобувала в 1988 p. 25% вугілля, 46% залізної руди, виплавляла 35% сталі, 41% чавуну, випускала 23% загальної кількості тракторів та ін. її економіка надто переобтяжена енерго-, капітало- і матеріаломісткими галузями і виробництвами [13, 294].

Тому уряд насамперед повинен з'ясувати економічну доцільність існування деяких базових галузей промисловості у теперішніх обсягах і обрати найперспективніші наукомісткі та високотехнологічні галузі.

Основними критеріями вибору цих галузей є: їх експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентноздатності більшості галузей промисловості (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту.

До найперспективніших галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, їх у першу чергу повинна фінансове підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо.

Певну роль у поліпшенні структури фонду нагромадження відіграє зменшення частки військових нагромаджень.

Для вдосконалення структури фонду споживання важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Ще наприкінці 80-х pp. у великих продовольчих маркетингах розвинутих країн світу покупцям пропонували близько 30 тис. різних видів продукції, а в найбільших містах СРСР – до 300 [13, 295].

Розв'язати цю проблему за рахунок імпорту продовольчих та інших груп товарів неможливо, оскільки це гальмує національне виробництво і Україна може перетворитись на ринок збуту іноземних товарів.

Важливим напрямом вдосконалення фонду споживання в Україні є скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців та ін. Так, в Україні налічується близько 18 млн. пільговиків.

Отже, основним джерелом формування фінансових ресурсів держави є валовий національний продукт.

Розділ 3. Розподіл та використання загальнодержавних фінансових ресурсів

3.1. Баланс фінансових ресурсів і витрат у державі

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі – це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки [6, 96].

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових