неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (як правило, крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то процентів. Це має місце у розвинутих країнах світу.
У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи адміністративно-командна система. Цей метод певною мірою успадкував. уряд України, особливо в період так званої лібералізації цін. Проте наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової, або підпільної економіки [13, 289].
Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Так, у США з 1929 по 1987 pp. частка перших найбідніших груп сімей (із п'яти груп) зросла з 12,5 до 15,4%, а частка найбагатшої п'ятої групи знизилася з 54,4 до 43,7%. Проте за період 1969–1987 pp. нерівність у розподілі доходів між п'ятьма групами зросла. В 1987 p. 20% сімей, які мали найнижчі доходи, отримали лише 4,6% сукупного суспільного доходу (до сплати податків), а в 1969 p. – 5,6%. Водночас частка 20% сімей з найвищими доходами зросла з 40,6 до 43,7%. Ці дані опубліковані у відомому підручнику американських учених "Економікс". Його автори Р.Макконел та С.Брю зазначають, що у США доход розподіляється нерівномірніше, ніж у більшості інших розвинутих країн. В доповіді американського президента конгресу США за 1996 p. наводяться дані про те, що з 1979 по 1993 pp. дохід 5% найбідніших сімей знизився на 15%, а 5% найбагатших сімей – зріс на 18% [13, 289].
Згідно з тими же даними, значно більша несправедливість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983 p. 10% сімей, які отримували найвищі доходи у США, володіли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатковувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за визнанням цих же економістів, величезна більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її.
Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існуванню підпільної економіки. Підпільна, або тіньова, економіка – це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, підпільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% валового національного продукту. У США, наприклад, у 1988 p. на неї припадало від 243 до 729 млрд. дол. [13, 290]
У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено близько 20 млрд. дол., товарів на суму близько 5 млрд. дол.
До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і привело у середині 1994 p. до зосередження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах близько половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 p. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, фальшиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.
Висновки
Отже, фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.
Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:
бюджетної системи;
державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);
централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.
Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП).
Напрями використання фінансових ресурсів держави:
1. Поповнення основного і оборотного капіталу державного сектору економіки:
капітальний ремонт;
дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам;
поповнення нестачі оборотних коштів.
2. Формування фонду споживання:
виплати з фонду соціального захисту населення;
видатки на соціально-культурні заходи;
задоволення соціальних потреб працівників виробничої та невиробничої сфери;
соціальна підтримка окремих верств населення;
видатки на оборону і управління.
3. Формування фонду нагромадження державного сектору економіки:
капітальні вкладення;
придбання обладнання та інвентарю в бюджетних установах;
приріст нормативу власних оборотних коштів;
витрати по зовнішньоекономічних зв'язках;
створення резервних фондів.
Зведений фінансовий баланс держави – це система фінансових планів, яка включає:
фінансові плани підприємств (баланс доходів та видатків) усіх форм власності;
кошториси господарських організацій, які повністю фінансуються за рахунок Державного бюджету;
єдиний кошторис доходів та витрат невиробничої сфери (освіта, охорона здоров'я та інше);
фінансові плани організацій, які займаються страхуванням;
державний і місцеві бюджети.
Структура зведеного фінансового балансу:
фінансові ресурси всіх секторів економіки не залежно від форм власності;
обов'язкові та добровільні платежі населення;
довгострокові кредити банків;
доходи від зовнішньоекономічної діяльності.
Література
Александров А.М. Финансы социализма. – М.: Финансы, 1965.
Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу у XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів: Каменяр, 2000.
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В. Д. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.
Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.
Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: