і відбивав відносини у самому підприємстві. Появу управлінськогообліку пояснюють тим, що традиційні методи виробничого (калькуляційного) обліку не відповідали вимогам управління. В передових країнах Заходу управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань з’явився у 50-ті роки, однак великого поширення набув у 60 – 70-х роках як альтернатива фінансового обліку (financial accouting), хоч окремі положення його концепції і методик зародилися ще на початку XX століття. На перших етапах розвитку управлінський облік називався калькуляційним, потім виробничим, і поступово методи та прийоми виробничого обліку стали наближатися до обліку, який нині називається управлінським. Тобто поступово в різних країнах термін “виробничий облік” був замінений на “управлінський облік”. Однак це була не просто зміна термінології, але й велика організаційна та методологічна перебудова системи бухгалтерського обліку. Це сприяло поділу його на дві галузі: фінансовий і управлінський облік.
В цей час на підприємствах почали створюватися дві бухгалтерії – фінансова і управлінська, кожна з яких мала свою мету (цілі), завдання і функції. Передумовою до поділу (розділу, роз’єднання) було також створення калькуляційної бухгалтерії.
Калькуляційний облік полягає в складанні попередніх кошторисів: визначенні затрат на певну (визначену) дату; розробці механізму контролю за витратами і їх змінами; виявленні позитивних і негативних відхилень від раніше складених кошторисів; проведенні оперативного аналізу виявлених відхилень і організації регулювання витрат виробництва. Новим виробничим відносинам повинен відовідати і новий підхід до організації бухгалтерського обліку і його складових (структурних) частин.
Перш за все видозмінилися цілі (мета) управління, потім – вимоги до калькуляційного обліку. Вимагалася (потрібна була) калькуляція:
за центрами відповідальності – для контролю за дотриманням технологічних процесів і діяльністю підрозділі, в котрих вони проходять (відбуваються);
за найменуванням (назвою) виробів – для вирахування (визначення) повних витрат і цін на вироби;
за видам продукції – для розрахунку часткових (окремих) витрат і контролю за інвестиціями.
Таким чином, різні види собівартості необхідні для різних цілей (для різної мети) управління. Все привело до створення внутрішньої бухгалтерії, котра була організована за децентралізованим принципом. Під децентралізацією управлінського обліку розуміють створення інформаціної системи підприємства з детально проробленими формами і методами комунікаційного зв’язку між підрозділами; забезпечення оперативності збору і обробки інформації; поточне планування діяльності структурних підрозділів; оперативний контроль за рівнем витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
В подальшому розвиток і вдосконалення управлінського обліку проходило в рамках (межах) національних систем бухгалерського обліку різних країн. Розвиток західного обліку характеризується загальними тенденціями і специфічними рисами.
Концепції управлінського обліку закріплені міжнародними нормативами фінансового й управлінського обліку в лютому 1989 р. Нормативи видані Комітетом управлінського і фінансового обліку Міжнародної Федерації бухгалтерів з метою сприяння розвитку і використанню управлінського обліку в практиці різних країн. У зв’язку з цим виникла необхідність проведення глибоких досліджень економічної природи, сутності та змісту управлінського обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також визначення місця управлінського обліку в інформаційній базі управління.
3. Перехід до ринкової економіки вимагає від організацій значного збільшення обсягу інформації, яка виникає як всередині підприємства, так і за його межами. З боку (сторони) зовнішніх організацій також виникає певний інтерес або до діяльності цього підприємства, або до результатів його діяльності.
Збільшується обсяг інформації про попит на випускаючу продукцію, можливості збуту продукції при певних умовах і вимогах, матеріально-технічне забезпечення виробництва цієї продукції, про основне виробництво, технічну підготовку виробництва, про затрати на виробництво і ефективність випуску певних виробів і т.п.
Власників підприємства, постачальників, покупців, кредиторів, податкові органи, акціонерів цікавить інша інформація: про зміну питомої ваги власного капіталу, ефективність інвестицій, доходи і ефективність використання ресурсів і т.п.
По відношенню до конкретного підприємства це може бути різноманітна інформація. По більшості підприємств інформаційні потреби приблизно однакові і їх можна згрупувати (мал.1.1).
Мал. 1.1 Види інформації
Економічна інформація представляє собою такий вид інформації, котра послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства. Економічна інформація поділяється на наступні види: планову, нормативно-довідкову і облікову.
Планова інформація містить дані для вибору дій, котрі можуть бути прийняті в майбутньому. Основний зміст планово-економічної інформації складає техніко-економічне і оперативно-виробниче планування. Планом може бути охоплена діяльність діяльність будь-якого структурного підрозділу і підприємства в цілому.
Важливою частиною техніко-економічного планування є складання кошторисів (бюджетів) для підприємства в цілому на конкретний період часу (рік). Головною (основною) метою кошторису, котра ставиться адміністрацією при розробці, - це координація окремих планів структурних підрозділів, забезпечення їх узгодженості.
В зв’язку з тим, що кінцевим результатом діяльності підприємства в цілому і його відокремлених структурних підрозділів є готова продукція або продукція різної ступені готовності або види послуг, робіт, для випуску яких організоване дане підприємство або структурний підрозділ, узгодженість кошторисів повинна бути здійснена (проведена) через об’єкт планування: продукт, витрати по виробництву цього продукту, його ефективність.
Оперативно-виробниче планування містить планові роботи по (з) уточненню, деталізації і конкретизації показників виробничої програми по підприємству, окремих підрозділах, робочих місцях на короткі періоди часу (від місяця до години). Характерною (відмітною) особливістю оперативно-виробничого планування як завершаючого (кінцевого) етапу всієї системи планування є те, що воно поєднує детальну розробку плану з економічними нормативами підприємства і безпосередньо контролює збалансованість виконання виробничої програми.
Розробка планів не гарантує їх виконання. Кожний керівник підрозділу повинен приймати певні міри (заходи) для цього. Кожний менеджер зобов’язаний спостерігати (наглядати) за ходом виконання плану, втручатися при виявленні якихось відхилень, при необхідності міняти попередні (минулі, старі) плани, враховуючи нові умови.
Визначення поняття (розуміння, понять) двох частин