його розвитку.
Бухгалтерський облік як в загальному, так і в окремих своїх частинах (грошові кошти, матеріальні запаси, основні засоби, готова продукція, собівартість продукції) є кількісною моделлю господарської діяльності.
Отримуючи інформацію методами бухгалтерського обліку, менеджери можуть приймати управлінські рішення не на основі об'єктів, а за допомогою інформації про них.
Бухгалтери-практики переконані в тому, що повідомлення про факти господарської діяльності, які фіксуються в первинних документах й агрегуються в регістрах бухгалтерського обліку, адекватно описують процеси господарської діяльності. Проте автор не поділяє такого оптимізму, адже в сучасній системі бухгалтерського обліку нагромаджується зайва інформація (до 50%), в той же час близько 50% інформації, необхідної для управління, не збирається і не обробляється. Така суперечність може бути усунута за умови моделювання вхідної та вихідної інформації для потреб управління. Отже, не потік документів та їх узагальнення в регістрах обліку має першочергове значення для побудови інформаційної системи для управління, а моделювання потоків вихідної інформації. Аналіз вхідної та вихідної інформації дає можливість розробити такі форми первинної документації, які при обробці забезпечать максимум вихідної інформації для управління.
Удосконалення фінансового обліку в перспективі пов'язується з вирішенням ряду методологічних проблем:
орієнтація на забезпечення інформацією не лише зовнішніх користувачів (керівні органи, інвестори, фінансові та банківські установи), а й внутрішніх (структурні підрозділи, служби апарату управління);
уточнення плану рахунків бухгалтерського обліку;
розробка економічних показників, що характеризують явища і процеси господарської діяльності, резерви раціонального використання ресурсів;
отримання інформації про недоліки у роботі, втрати, непродуктивні витрати;
розробка нових прогресивних форм бухгалтерського обліку, орієнтованих як на ручну обробку інформації, так і автоматизовану.
Поліпшення підсистеми фінансового обліку нерозривно пов'язане з удосконаленням інформаційної системи. Така система розглядається як засіб, за допомогою якого користувачі інформації задовольняють свої потреби в зменшенні рівня ентропії (невизначеності) щодо об'єктів спостереження. Важливими завданнями такої системи на сучасному етапі розвитку економіки і в найближчій перспективі буде оперативність обробки даних, відбір релевантної інформації, оцінка відповідності отриманої інформації запитам користувача.
Інформаційні системи відносяться до систем, які розвиваються, що обумовлено постійним розширенням і зміною потреб споживачів інформації під впливом оточуючого середовища, зміною технічних засобів та розширенням програмного забезпечення. Нова модифікація інформаційної системи розглядається як якісно новий варіант, що повніше відповідає вимогам зміненого зовнішнього середовища. Кожна нова версія інформаційної системи повинна забезпечити принаймні такі основні вимоги:
розширення системи для задоволення нових вимог (розширення сфери послуг і розповсюдження інформації, зростання числа користувачів, виникнення ієрархії та системи пріоритетів користувачів, збільшення потужності вхідного потоку документів, числа та видів запитів тощо);
збільшення видів інформаційної обробки та форм інформаційного обслуговування споживачів послуг системи, підвищення рівня інтелектуальності в обробці інформації;
розвиток зовнішніх комунікаційних систем для збільшення числа і видів зовнішніх інформаційних зв'язків системи, збільшення різноманітних форм вихідної інформації;
розвиток програмного забезпечення системи, отримання нових форм вхідних та вихідних документів, автоматизації обробки даних;
удосконалення організаційно-технологічного обслуговування з метою підвищення оперативності, якості інформаційної обробки й обслуговування.
Створення інформаційної системи, яка адекватно відображає господарську діяльність підприємства, є однією з найскладніших проблем, що повинні бути розв'язані в першу чергу.
Однією з методологічних проблем фінансового обліку є удосконалення форм рахівництва. Їх вибір є важливою умовою належної організації облікового процесу та його технології. Дослідження форм рахівництва носили, в основному, прагматичний характер, тобто вибиралась така форма, яка, з одного боку, забезпечувала простоту агрегування інформації, а з іншого, – давала різноманітну інформацію для користувачів.
На ранніх етапах розвитку теорії бухгалтерського обліку всі автори книг, починаючи з Л. Пачолі (1494 р.), виходили з опису старої італійської форми, яка включала в себе пам'ятну книгу (регістр господарських операцій), журнал (кореспонденція рахунків) і Головну книгу.
Ф. Гаратті (1688 р.) удосконалив цю форму, запропонувавши поділ рахунків на синтетичні й аналітичні. Аналітичні рахунки були виведені зі складу регістрів, і цей варіант називався новою італійською формою рахівництва.
Дж. Кардано подав ідею нагромадження даних у книгах. Якщо до того часу записи в обліку робились у пам'ятній книзі, а потім кожен запис переносився у журнал із зазначенням кореспонденції, то він рекомендував переносити в журнал попередньо згруповані господарські операції, що дозволяло дещо спростити ведення журналу.
Гельвіг (1774 р.) описав німецьку форму, суть якої полягала в тому, що, крім меморіалу, окремо велася касова книга, де групувалися операції з руху готівки. На основі меморіалу і касової книги складались меморіальні ордери – за дебетом і кредитом рахунків. Підсумки за синтетичними рахунками записувалися у Головну книгу.
Е. Джонс (1796 р.) запропонував англійську форму, в якій центральним регістром є журнал з трьох колонок:
середня (зміст операцій, пов'язаних із касою з зазначенням суми);
ліва (дебітор і сума, яка надійшла в касу);
права (кредитор і сума, яка видана з каси).
Підсумок лівої і правої колонки повинен відповідати сумі середньої колонки, яка служить для контролю розноски операцій на рахунках. У журналі детально записується склад і сума капіталу, вкладеного у справу. Поточні операції відображаються у журналі, звідки раз на квартал дані переносяться у Головну книгу. Підсумки журналу повинні відповідати даним Головної книги. Для визначення прибутку проводиться інвентаризація товарів і підсумок включається у дебетову колонку журналу.
Французька форма рахівництва виникла в кінці XVII ст. і описана М. де ла Портом (1685 р.), який, за словами Ж.А. Фламмінка, "більше, ніж будь-хто інший надав рахівництву ту класичну форму, якою ми її знаємо сьогодні. Він створив новий напрям у бухгалтерському обліку і, таким чином, справив значний вплив на його розвиток, особливо у XVIII ст. І в тому,