Більшість прихильників ситуаційної бухгалтерії вважають основним методом отримання прогнозів екстраполяцію і спрямовують свої зусилля на досягнення точності прогнозованих показників. Звичайно, екстраполяція є необхідним елементом процесу розробки будь-якого економічного прогнозу, але її результати є надто неточними. Тому прогнозування виключно на основі екстраполяції є досить примітивним і неефективним.

За останні двадцять-тридцять років відбулися важливі зрушення у методології та забезпеченні прогностичної функції обліку. В умовах поширення персональних комп'ютерів стало можливим практичне впровадження нових форм обліку, які за допомогою спеціального програмного забезпечення дозволяли нагромаджувати і відображати не тільки ретроспективну, але й прогнозну інформацію.

Однією з таких форм бухгалтерського обліку була константна форма, розроблена Ф. Гюглі, яка, за словами проф. В.Ф. Палія, "була великим, неоціненним досі, внеском в теорію і практику форм рахівництва. Тут вперше вказувалася можливість враховувати не тільки те, що вже відбулося, але й те, що ще повинно відбутися, тобто реєстрації очікуваних фактів господарського життя".

На даний час прогностична функція бухгалтерського обліку поступово реалізується в межах різних програмних засобів, починаючи від так званих домашніх бухгалтерій на зразок CashFly або "К2 Фінанси" до потужних інтегрованих управлінських інформаційних систем R/3 та Triton, які підтримують функцію планування майбутніх операцій. Звичайно, можливості кожної автоматизованої інформаційної системи є різними, але мета переслідується одна – інформаційно-експертна підтримка прийняття стратегічних управлінських рішень [13].

У країнах, де прийнято поділяти бухгалтерський облік на фінансовий (для зовнішніх по відношенню до підприємства користувачів) і управлінський (для внутрішніх користувачів), прогностична функція очікується від останнього. Для того, щоб зрозуміти зміст і спрямованість системи сучасного бухгалтерського обліку, його можна представити у своєрідній системі координат (рис. 1.1), утвореній з допомогою двох пар різноспрямованих векторів. Одна пара векторів позначає часове спрямування обліку, інша – орієнтацію на користувачів (зовнішніх та внутрішніх).

Дві пари векторів поділяють поле на чотири сектори. У 1-ому секторі позиціонується фінансовий облік; його характерною рисою є спрямованість у минуле, а основними користувачами інформації, представленої у формі публічної фінансової звітності, – акціонери, інвестори, державні статистичні та фіскальні органи тощо.

Рис. 1.. "Система координат" сучасного бухгалтерського обліку [13]

2-й і 3-й сектори призначені для управлінського обліку. У науковій економічній літературі ряд авторитетних вчених, таких як професори Е.А. Мізіковський та Я.В. Соколов, поділяють управлінський облік на дві частини – систематичний і проблемний облік. Цю думку підтримують також інші автори.

Систематичний облік значною мірою відповідає суті виробничого обліку, доповненого спрощеним статистико-математичним апаратом аналізу даних. В той же час у проблемному управлінському обліку поєднуються функції прогнозування, планування, калькуляційного обліку, контролю, програмування, системного економічного аналізу, математичних методів імітаційного моделювання тощо.

Отже, сектори №№ 1-3 на рис. 1 на сьогоднішній день заповнені. Під питанням залишається лише 4-й сектор, але, незважаючи на те, що традиційні бухгалтерські звіти стосуються подій минулого (ретроспективи) і ця тенденція, найімовірніше, збережеться і надалі, перед бухгалтерами та аудиторами майбутнього може постати завдання підтвердження обґрунтованості прогнозів, оцінок і планових показників діяльності для зовнішніх користувачів.

На міжнародному рівні це питання піднімалося вже не раз. Наприклад, у Доповіді про корпорації, представленій Комітетом з управління бухгалтерськими стандартами (ASSC) ще у 1975 р., було розглянуто можливість складання звіту про перспективи розвитку. Автори доповіді визнали труднощі, пов'язані зі складанням звітів про перспективи розвитку: нерозуміння користувачами природи прогнозів (які за своїм змістом не можуть бути абсолютно точними); можливе заниження керівництвом фірми своїх цілей для того, щоб прогнозні показники легко досягалися; ситуація, коли оприлюднення прогнозів організаціями, що відчувають фінансові ускладнення, лише прискорить розвиток проблем, яких керівництво хотіло би уникнути.

В той же час автори Доповіді про корпорації рекомендували, щоб звітність фірм містила заяву про перспективи розвитку як мінімум на наступний рік (сюди входять відомості про майбутні прибутки, рівень зайнятості й обсяги інвестицій). Також пропонувалося подавати пояснювальну записку, що розкривала би основні припущення, використані під час складання заяви.

Ці пропозиції не отримали належної підтримки як на законодавчому, так і на професійному рівні: було визнано, що впровадження звіту про перспективи розвитку є передчасним. Разом з тим у майбутньому така звітність, очевидно, все ж таки складатиметься, прогностичний облік відокремиться і виділиться в самостійний вид.

Прогностичний облік – це одне з найважливіших джерел інформації для прийняття рішень в епоху інформаційних технологій, оскільки сучасний бухгалтерський облік, що має ретроспективний характер, далеко не завжди може надавати своєчасну та актуальну інформацію для системи управління.

Водночас практичне запровадження повноцінного прогностичного обліку на сучасному етапі є майже нереальним, оскільки це під силу лише добре організованим і потужним компаніям. Тому головна увага має приділятися запровадженню і розвитку проблемного управлінського обліку, який спрямовується на вирішення найважливіших для підприємства планово-аналітичних завдань.

Методологія і методика проблемного управлінського обліку має ряд специфічних рис, які не є властивими для традиційного бухгалтерського обліку. Проблемний облік оперує даними, які стосуються майбутніх подій і фактів, що обумовлює необхідність врахування фактора невизначеності. Спеціаліст з обліку не може точно вказати дату і суму майбутньої (очікуваної) господарської операції, але здатний приблизно передбачити нижню і верхню межі грошової суми