коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів.
Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента. Активні операції комерційних банків - це діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:
банківські кредити;
банківські інвестиції;
касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та інші активи.
Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.
Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.
Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку.
Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери.
Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл. Крім інвестиційних операцій, що їх банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій належать:
1) емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів (як власних, так і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;
2) операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку з доручення і а за рахунок клієнтів (брокерські операції);
3) операції зберігання й управління цінними паперами (операції депо);
4) операції надання кредиту під заставу цінних паперів.
Первинні резерви - це вкладення банку у високоліквідні активи, які можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти" на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для готівкових платежів.
Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, -це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов'язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення коштів первинних резервів.
2.Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України.
Значну увагу в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в Україні приділяють питанням удосконалення механізму проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, що вироблені міжнародною практикою, є своєрідними захисними засобами від валютних ризиків і різняться між собою за механізмом, ступенем гаранто-ваності й форми участі в розрахунках банків.
Цивільно-правове регулювання цих розрахунків ґрунтується на правових нормах як національного законодавства (Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності" № 556/94 від 04.10.94 Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України"), так і міжнародного, до яких належать Уніфіковані норми, створювані в порядку міжнародно-договірної уніфікації права або шляхом розробки і кодификації міжнародних порядків. Це видання Міжнародної Торговельної Палати, а саме: "Уніфіковані правила по інкасо" і "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів". Ці правила досить поширені в діловій практиці завдяки уніфікації банківських і договірних стандартів, що сприяють полегшенню світової торгівлі.
Основними формами міжнародних розрахунків є банківський переказ, акредитив, інкасо.
Банківський переказ
Найбільш поширеною й дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання й за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).
Розрізняють два види банківського переказу:*
авансовий платіж;*
за фактом відвантаження товару.
Вибір валюти й форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.
Авансовий платіж для оплати імпорту рекомендується використовувати тільки в тому разі, якщо клієнт абсолютно впевнений в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачання (90 днів).
Платежі для оплати імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки — лоро і ностро, що ведуться в головному банку. Усі платіжні доручення на перерахування через лоро-рахунки оформлюються російською (українською) мовою, через ностро-рахунки — тільки іноземною мовою.
Комісії і SWIFT-витрати стягуються відповідно до тарифів банку, суми комісій зазначаються у платіжному дорученні.
Акредитив
Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.
Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін.
Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.
При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:*
виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за