В окремих випадках, які допускаються дозволеним альтернативним підходом у МСБО 21 "Вплив змін валютних курсів", витрати на придбання можуть містити в собі різниці курсів іноземних валют, що безпосередньо виникають при попередньому придбанні запасів, на які був наданий рахунок в іноземній валюті. Ці різниці курсів іноземних валют обмежуються тими, що виникають у результаті значної девальвації або знецінення валюти, проти якої не існує практичних засобів хеджування і яка впливає на зобов'язання, що не можуть бути сплачені і що виникають при попередньому придбанні запасів [1].

Витрати на переробку. Витрати на переробку запасів включають витрати, що безпосередньо пов'язані з одиницею виробництва, наприклад оплату праці виробничого персоналу. Вони також включають систематичне розподілення постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати – це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними, незалежно від обсягу виробництва, серед них амортизація та утримання будівель і обладнання заводу, а також витрати на управління й адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати – це такі непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва, до них відносять витрати на непрямі матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

Віднесення постійних виробничих накладних витрат до витрат, пов'язаних із переробкою, базується на нормальній потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність – це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва. Можна використовувати фактичний рівень виробництва, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони відбулися. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, зменшується таким чином, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Результатом виробничого процесу можуть бути декілька продуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється спільна продукція або в разі наявності основного та побічного продукту. Якщо витрати на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони розподіляються між продуктами на основі раціональної та послідовної бази. Наприклад, розподілення може базуватися на відповідній ціні продажу кожного продукту – на стадії виробничого процесу, коли продукти вже можна відокремити один від одного, або на момент завершення виробництва продукту. За своєю властивістю, більшість побічних продуктів є несуттєвими. В таких випадках їх часто оцінюють за чистою вартістю реалізації і ця вартість вираховується з собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості [1].

Інші витрати. Інші витрати включаються в собівартість запасів, якщо вони відбулися при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення у теперішній стан. Наприклад, може бути доцільним включати у собівартість запасів невиробничі накладні витрати або витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів.

Нижче наведено приклади витрат, які виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони відбулися:

а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

б) витрати на зберігання, крім тих витрат, які обумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва;

в) адміністративні накладні витрати, які не пов'язані з доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан;

г) витрати на продаж.

За окремих обставин витрати на позики включаються в собівартість запасів. Ці обставини визначені в дозволеному альтернативному підході в МСБО 23 "Витрати на позики".

Собівартість запасів підприємства, що надає послуги. Собівартість запасів підприємства, що надає послуги, складається, головним чином, із витрат на оплату праці та інших витрат, пов'язаних із робітниками, безпосередньо зайнятими в наданні послуг, включно з середньою керівною ланкою, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, що відносяться до реалізації і загального адміністративного персоналу, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони відбуваються.

Методи визначення собівартості. Методи визначення собівартості запасів, такі як метод стандартних витрат або метод роздрібних цін, можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівнюють собівартості. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і, в разі необхідності, переглядаються у світлі поточних умов.

Метод роздрібних цін часто застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток та для яких неможливо застосувати інші методи калькулювання. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Відсоток, що застосовується, враховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни реалізації. Для кожного відділу підприємства роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток.

Формули собівартості. Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними, та товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості [1].

Конкретна ідентифікація собівартості