Базовий підхід. Собівартість запасів, за винятком наведених у параграфі 19, слід визначати за формулою – "перше надходження – перший видаток" (ФІФО) або середньозваженої собівартості.

Формула ФІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються першими, і, отже, одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими самими останніми. Згідно з формулою середньозваженої собівартості, собівартість кожної одиниці визначається з середньозваженої собівартості подібних одиниць на початок періоду та собівартості подібних одиниць, що були придбані або вироблені протягом періоду. Середнє значення може бути обчислене на періодичній основі чи з отриманням кожної додаткової партії товару залежно від обставин, що склалися на підприємстві.

Дозволений альтернативний підхід. Собівартість запасів, за винятком наведених у параграфі 19, слід визначати за формулою "останнє надходження – перший видаток" (ЛІФО).

Формула ЛІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані або вироблені останніми, продаються першими, і в результаті одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбані або вироблені першими [1].

Чиста вартість реалізації. Собівартість запасів не може бути відшкодована, якщо ці запаси пошкоджені, якщо вони повністю або частково застаріли, або ціна їх реалізації знизилася. Собівартість запасів також не може бути відшкодована, якщо зросли очікувані витрати на завершення виробництва або збут. Практика часткового списання запасів нижче собівартості до чистої вартості реалізації збігається з тією точкою зору, що балансова вартість активів не повинна перевищувати суму, яка очікується від їх продажу або використання.

Запаси, як правило, списуються до чистої вартості реалізації на індивідуальній основі. Проте за деяких обставин об'єднання подібних або взаємозв'язаних одиниць може бути доцільним. Це відбувається, наприклад, з одиницями запасів, що відносяться до однієї виробничої лінії, мають подібне призначення або кінцеву мету використання, виробляються та продаються в одному географічному регіоні, але практично не можуть бути оцінені окремо від інших одиниць даної виробничої лінії. Недоцільно частково списувати запаси, базуючись на їх класифікації, наприклад, готової продукції або всіх запасів у певній галузі промисловості чи географічному сегменті. Підприємства, що надають послуги, як правило, накопичують витрати по кожному виду послуг, на які визначається окрема ціна продажу. Таким чином, кожний вид послуг розглядається як окрема одиниця.

Розрахунок чистої вартості реалізації базується на найбільш надійному свідченні, що було на момент здійснення попереднього розрахунку очікуваної суми реалізації запасів. При цих розрахунках беруть до уваги коливання ціни або собівартості, безпосередньо пов'язаних з подіями, які відбуваються після закінчення періоду, тою мірою, наскільки такі події підтверджують умови, що існували на кінець періоду.

Розрахунок чистої вартості реалізації також враховує призначення запасів. Наприклад, чиста вартість реалізації певної кількості запасів, які утримуються для виконання контрактних зобов'язань по продажу або наданню послуг, базується на ціні контракту. Якщо контракт на реалізацію укладено на кількість товарів меншу від наявних запасів, чиста вартість реалізації надлишку базується на загальних цінах реалізації. Непередбачені збитки за твердим контрактом на реалізацію, що перевищують кількість утримуваних запасів та непередбачені збитки від твердих контрактних закупівель розглядаються відповідно з МСБО 10 "Непередбачені події та події, які відбуваються після дати балансу" [1].

Матеріали та інша сировина, призначені для виробництва запасів, не списуються нижче собівартості, якщо очікується, що готова продукція, виготовлена з них, буде реалізована за собівартістю або вище собівартості. Проте, коли падіння ціни матеріалів вказує на те, що собівартість готової продукції буде вищою за чисту вартість реалізації, матеріали списуються до чистої вартості реалізації. За таких обставин відновлювана собівартість матеріалів буде найкращим наявним мірилом чистої вартості їх реалізації.

У кожному наступному періоді робиться нова оцінка чистої вартості реалізації. Якщо ті обставини, що раніше призвели до часткового списання запасів нижче собівартості, більше не існують, сума часткового списання сторнується таким чином, що новою балансовою вартістю є нижча з оцінок – собівартість або переглянута чиста вартість реалізації. Це відбувається, наприклад, коли одиниця запасів, відображена за чистою вартістю реалізації через падіння ціни її продажу, продовжує знаходитися у розпорядженні підприємства в наступний період, а ціна її продажу зросла.

Визнання як витрата. Коли запаси реалізовані, їхня балансова вартість повинна визнаватися як витрата періоду, в якому визнається відповідний дохід. Сума будь-якого часткового списання запасів до чистої вартості реалізації та всі втрати запасів повинні розглядатися як витрата періоду, в якому відбувається списання або збиток. Сума будь-якого сторнування будь-якого списання запасів, що виникає в результаті збільшення чистої вартості реалізації, повинна визнава-тися як зменшення суми запасів, які визнані як витрата періоду сторнування.

Процес визнання балансової вартості реалізованих запасів як видатку призводить до співвідношення витрат та доходів.

Деякі запаси можуть бути віднесені на рахунки інших активів, наприклад запасів, використаних як компонент основних засобів, які підприємство створило власними силами. Запаси, списані в такий спосіб на рахунок іншого активу, визнаються як витрата протягом строку корисної експлуатації цього активу.

Розкриття. У фінансових звітах слід розкривати:

а) облікову політику, прийняту для оцінки запасів,