В США використовується метод ЛІФО-долар, за яким вартість запасів обліковується, виходячи з індивідуальних цін одиниці запасів. При використанні методу оцінки запасів базового року вони перераховуються в долари, а ті запаси, які надходять у наступні періоди, для них використовуються цінові індекси. При цьому базовий рік приймається за 100.

Положеннями ЗПБО визначено 4 методи обліку запасів:

Метод ідентифікації застосовується, якщо одиниці продукції у складі запасів на кінець періоду чітко визначені як придбані внаслідок тих чи інших операцій. Цей метод на практиці використовується в компаніях, які торгують дорогими штучними товарами, або в дрібних фірмах, оскільки в інших випадках його використання ускладнює можливість визначення того, які саме товари продані. Крім того, застосовуючи цей метод, компанія з серійними товарами може маніпулювати своїм прибутком, продаючи в разі необхідності більш дорогі чи більш дешеві одиниці запасів.

Метод середньої вартості ґрунтується на припущенні, що кожна одиниця запасів даного періоду має однакову середню вартість, яка розраховується за певний період.

Метод ФІФО є найпоширенішим методом обліку запасів. При застосуванні цього методу рух вартості запасів, хоч і не співпадає з їх рухом у натуральному виразі, але наближається до нього, причому, чим більша частота закупівлі і витрачання запасів, тим більше це наближення. Цей метод є систематичним і об'єктивним, що відповідає вимогам ЗПБО, а також перешкоджає маніпулюванню даними в бік штучного завищення або заниження вартості запасів [6].

В основу методу ЛІФО покладений принцип, за яким при використанні або продажу запасів з їх загальної вартості повинна вираховуватися вартість тих запасів, які хронологічно надійшли останніми, пізніше за всі інші. При використанні методу ЛІФО запаси за видами, як і при застосуванні ФІФО, поділяються на рівні, або групи, залежно від вартості одиниці даного запасу.

МСБО 2 дозволяє поєднання різних методів оцінки вибуття запасів, що звичайно є взаємозамінюваними або не є виробленими і призначаються для ( конкретних проектів.

Крім широкого вибору методів оцінки запасів передбачено також можливість використання двох Систем їх обліку- періодичної та постійної.

Постійна система забезпечує користувачів інформацією, що дозволяє більш оперативно вести управління запасами. Ця система передбачає ведення докладних записів про купівлю та продаж запасів.

При постійному обліку за методом ЛІФО визначається собівартість продажу запасів та їх залишку на поточній основі [3, 344].

При витрачанні запасів спочатку повністю вибираються ті, які надійшли пізніше інших, а потім частково вибираються ті, які надійшли раніше. Собівартість реалізованої продукції визначається шляхом сумування вартостей, використаних при її збуті (виробництві) запасів. Вартість запасів ґ дорівнює вартості тих, які залишилися після реалізації запасів.

При використанні системи постійного обліку запасів використовується метод "ковзаючої" середньої собівартості. В цьому випадку нова середня вартість (фактично – середньозважена) одиниці розраховується кожного разу при купівлі запасів.

При постійному обліку при методі ФІФО собівартість реалізованої продукції визначається шляхом сумування вартостей, які використовуються при її виробництві (збуті) запасів. Вартість запасів дорівнює сумі вартостей, що залишилися після їх реалізації.

Періодична система дозволяє не вести детальний облік відпуску запасів протягом звітного періоду, розрахунок собівартості відбувається за формулою:

Собівартість проданих запасів = початковим залишок запасів +

+ закупки протягом звітного періоду – кінцевий залишок запасів

При застосуванні методу ФІФО при періодичному обліку розрахунок собівартості реалізованої продукції та сальдо запасів на кінець періоду додається вартість усіх зроблених за період закупок даного запасу. Одержується загальна сума запасів, придатних до продажу протягом періоду. За допомогою інвентаризації визначається вартість запасів на кінець періоду. Якщо кількість запасів у натуральному виразі не перевищує кількість запасів, придбаних в ході їх останнього придбання, то вона множиться на ціну (при придбанні запасів) або собівартість (при їх самостійному виготовленні) одиниці запасів із останньої його партії, що надійшла.

Собівартість реалізованої продукції визначається шляхом віднімання сальдо запасів на кінець періоду із вартості запасів, готових до продажу протягом періоду.

Періодичний облік методом ЛІФО передбачає розрахунок вартості товарів, готових до реалізації протягом звітного періоду шляхом сумування їх балансової вартості на початок періоду та вартості закуплених (виготовлених) у його ході запасів. З метою отримання показника собівартості реалізованої продукції з вартості придатних до реалізації товарів за період вираховується сальдо запасів на кінець року. Останнє отримують за допомогою інвентаризації та фізичного перерахунку одиниць запасів та множенням кількості запасу у натуральному виразі на вартість всіх одиниць, що знаходяться у складі запасів.

Якщо кількість запасів у натуральному вираженні на кінець періоду перевищує сальдо запасів на початок періоду, то кількість їх одиниць, що дорівнює сальдо запасів на початок періоду, множиться на вартість їх одиниць на початок, а кількість запасів на кінець періоду, яка перевищує кількість одиниць запасу на початок періоду, множиться на вартість одиниць даних запасів з першої закупки, зробленої протягом періоду закупки. Якщо кількість одиниць запасів на кінець періоду перевищує їх кількість на