Отримані в результаті такої багаторівневої системи розрахунку вартості одиниць запаси підсумовуються, що дає загальну вартість даного запасу на кінець періоду. При використанні декількох видів запасів їх загальна вартість отримується шляхом сумування вартостей окремих видів.

На відміну від методу ФІФО постійний облік та періодичний облік за методом ЛІФО не дають однакового значення вартості запасів (наприклад, в умовах інфляційної економіки) періодичний облік з використанням методу ЛІФО призведе до меншого рівня доходу до оподаткування, ніж постійний, оскільки до собівартості реалізованої продукції, яка вираховується з валового доходу, увій-дуть останні з придбаних, найдорожчі одиниці. Тому при інфляції застосування ЛІФО дає меншу суму оподатковуваного доходу, ніж використання ФІФО [10].

Метод середньозваженої собівартості використовується при застосуванні системи періодичного обліку запасів.

З метою збереження об'єктивності оцінки запасів в умовах інфляції в Україні запаси в бухгалтерському обліку та звітності відображаються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Іноді виникають ситуації, коли первісна вартість вища або нижча порівняно з чистою вартістю реалізації. В таких випадках в Україні, як і в більшості країн, проводять переоцінку.

Наприклад, в Німеччині при переоцінці для сировини та матеріалів в якості ринкової ціни зазвичай береться ціна придбання (заміщення), а для готової продукції – ціна можливої реалізації. Особливістю німецької облікової практики є те, що, якщо ціна заміщення нижче собівартості придбання, запаси повинні відображатись за ціною заміщення, навіть якщо чиста ціна можливої реалізації перевищує історичну (фактичну) собівартість, що випливає з принципу консерватизму (обачності). Крім того, німецькі компанії мають можливість створювати резерви під очікуване зростання цін.

Розділ 3. Відображення запасів у фінансовій звітності

В Україні вартість сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, запчастин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, які призначені для споживання в ході нормального операційного циклу відображається в балансі.

В балансі та звіті про фінансові результати також відображається уцінка (дооцінка) вартості запасів.

В ряді країн в балансі запаси відображаються відповідно до правила нижчої оцінки, сутність якого полягає в тому, що за принципом обачності запаси оцінюються і відображаються за найменшою з можливих вартостей: ринкової ціни чи собівартості.

Різниця між собівартістю запасів та їх ринковою ціною списується двома методами: прямим і непрямим. У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість, і різниця прямо списується на собівартість реалізованої продукції; у другому – складається контрактовий коригуючий рахунок "Знижки в результаті зниження ринкової вартості запасів" до рахунку запасів і рахунок, який відображає цей збиток у звіті про прибутки і збитки, – "Збиток в результаті зниження ринкової вартості запасів". Використання прямого методу являє собою нормальну практику, непрямий зазвичай використовується при суттєвій величині збитку. Списання на собівартість різниці між ринковою вартістю і собівартістю є безповоротним.

При складанні фінансової звітності важливу роль відіграють методи, які використовуються на підприємстві при вибутті запасів. В Україні, якщо для оцінки запасів використовується метод ЛІФО, то в примітках наводиться різниця між вартістю запасів, відображеної на дату балансу в обліку і звітності, та найменшою з вартостей, обчисленою із застосуванням методу середньозваженої собівартості, ФІФО та чистої вартості реалізації.

Слід відмітити, що в Росії підготовка звітності підприємств відповідно до міжнародних стандартів часто має за мету надання інформації зарубіжним партнерам та інвесторам, у той час, як розрахунок податку здійснюється відповідно до чинних нормативних документів, які не дають підприємству можливості вибору між ФІФО та ЛІФО. Тому використання ЛІФО призводить лише до заниження чистого доходу і не дозволяє при цьому економити на податках. Між тим підприємству, особливо тому, яке шукає інвестора або партнера, вигідно надати результати своєї господарської діяльності в якомога вигіднішому світлі, тобто показати у звітності, орієнтованій на зовнішнього приватного користувача, якомога вищий показник чистого доходу. У подібній ситуації підприємством може надаватися перевага використанню ФІФО або інших методів розрахунку вартості запасів (наприклад, як середньозваженої за період).

У Великобританії при підготовці фінансових звітів, що публікуються, метод оцінки вартості запасів регулюється насамперед положеннями Закону про компанії 1985 р. В межах цих офіційних правил виділяються детальніші директиви, що обумовлюються стандартом ПСОП 9 "Виробничі запаси та незавершене виробництво".

При стабільній економіці достатньо характерною є тенденція до зниження ринкової вартості запасів під впливом НТП і фактору морального . старіння, що передбачає відмінності між вартістю придбання та їх вартістю на даний момент, визначеною за методом LCM. Різниця між первісною вартістю, що визначена за фактичними витратам на придбання запасів, і вартістю, визначеною методом LCM, називається збитком від одержання запасів. Цей збиток може бути безпосередньо включений до собівартості реалізованої продукції і відображатися окремим рядком у фінансовій звітності. Відповідно використовуються два методи обліку запасів:

Запаси є найбільш значною частиною активів підприємства. Вони займають домінуючу позицію у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, їх облік і оцінка впливає на результати господарської діяльності підприємства та на розкриття інформації про його фінансовий стан.