Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва. Основою формування ціни у межах виробничої системи є розмежування затрат за видами діяльності: основна, допоміжна, обслуговуюча, забезпечуюча. У межах кожного виду діяльності затрати мають бути розмежовані відповідно до галузевих особливостей технології та організації виробництва.

Законодавчо і положеннями про склад затрат передбачається групування їх за такими ознаками: видом продукції (виріб, група виробів, робота, послуга); місцями (центрами) виникнення (бригада, дільниця, цех, виробництво, технологічна фаза, лінія, переділ тощо) та калькуляційними (елементами собівартості, які в економічній літературі називаються статтями затрат).

Першою ознакою групування затрат (а точніше первинною ознакою) є види продукції. Кожний елемент затрат у момент його формування повинен мати ознаку відношення до конкретного продукту, його виду – виріб, група виробів, робота або послуга. Проте характер затрат та їх зв'язок з продуктом не завжди надають таку можливість, наприклад, освітлення у приміщенні цеху, затрати на оплату праці керівникові цеху тощо. Тому затрати на виробництво за характером поділяються на дві великі групи щодо майбутнього продукту: перша група – це такі затрати, які в момент їх первинного запуску (використання) у виробництво можна віднести до конкурентного продукту; друга – коли такої змоги немає. Першу групу називають прямими затратами, другу – непрямими. Затрати обраховуються у момент їх запуску у виробництво, або за відповідними продуктами – виробами, групами виробів, роботами, послугами або попередньо групують (формують з них) у так звані проміжні облікові комплекси (ПОК), а потім за економічною чи технічною ознакою розподіляють між окремими видами продукції.

Прямі або непрямі затрати – це не економічна, а планово(кошторисно)-технічна фінансова ознака. При цьому слід мати на увазі, що прямі або непрямі затрати це ознаки суто індивідуальні, залежні від особливостей технології, організації, виду продукції, конкретного виробництва. Прямі елементи затрат включають до собівартості продукції у момент їх запуску у виробництво Непрямі затрати спочатку групують (збирають), а потім розподіляють, а іноді і перерозподіляють, щоб їх можна було включити до собівартості окремого виду продукції. Процес розподілу та перерозподілу прямих затрат є суто індивідуальним. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, нормо-година. Непрямі затрати групують за видом та характером визначеної однорідності: управління, організація, забезпечення тощо.

Другою ознакою групування елементів затрат на виробництво є місце їх виникнення. Це може бути структурний підрозділ, який виділений як самостійна госпрозрахункова одиниця. Формування затрат за місцями виникнення важливе для організації внутрішньогосподарського обліку.

Групування затрат за видами продукції, характером та місцями їх виникнення дає змогу формувати собівартість продукції. Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групування елементів собівартості. Це питання вирішують сьогодні самі підприємство або їх органи, до складу яких вони належать.

Водночас у практиці найпоширенішою є наступна система групування затрат на виробництво за ознаками елементів собівартості (статей затрат):

За своїм складом елементи собівартості (тобто статей калькуляції) можуть бути одноелементними (однорідними) або комплексними, які складаються з кількох елементів затрат.

Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку.

1.2. Загальні підходи до формування та обліку витрат діяльності підприємства

Будь яку діяльність можна розглядати з двох боків. З одного боку – це процес використання речовини і сил природи, а з іншого – процес використання (створення) нового продукту праці як виробу або надання послуг.

Використані в процесі підприємницької діяльності різні речовини і сили природи визначають затрати на продукцію (виріб, послугу), а грошовий їх вираз – її вартість.

Речовини і сили природи, що використовуються у процесі підприємницької діяльності виробничого характеру, зазнають складних механічних чи органічних перетворень. Ці процеси складають зміст діяльності підприємств та визначаються технологією та організацією робіт на ньому. Якщо діяльність має комерційний характер, то використані речовини і сили природи не зазнають складних механічних перетворень. Вони просто використовуються. У цьому полягає головний фактор побудови обліку затрат.

Норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" застосовуються всіма юридичними особами, крім банків та бюджетних установ і не поширюються на витрати за будівельними контрактами та послугами, пов'язаними з їх виконанням (рис. 1.4).

Рис. 1.. Визначення витрат відповідно до П(С)БО16

Об'єкт витрат – продукт, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (рис. 1.5).

Рис. 1.. Кібернетичний підхід побудови обліку затрат процесу виробництва продукції

Елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат.

Витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені (рис. 1.6).

Рис. 1.. Класифікація витрат залежно від видів діяльності

Якщо актив забезпечує