На основі кредитного аналізу покупців (відповідно до розроблених стандартів їхньої кредитоздатності) має бути проведено угрупування їх за рівнями кредитного ризику.

5. Диференціація кредитного ліміту для різних груп покупців передбачає встановлення граничного обсягу надання товарного кредиту для кожної з цих груп. Розмір кредитного ліміту, що встановлюється підприємством, значною мірою залежить від обраного ним типу політики формування оборотних активів. При проведенні політики консервативного типу цей ліміт може досягати значних розмірів, що розширить коло потенційних покупців продукції при підвищенні ризику виникнення сумнівних боргів. І навпаки, при проведенні політики агресивного типу розмір кредитного ліміту у всіх групах покупців визначається мінімальним рівнем.

6. Розробка політики інкасації дебіторської заборгованості передбачає встановлення на підприємстві певної системи процедур, пов'язаних із справлянням боргів. До цих процедур можуть входити письмові попередження, телефонні розмови з головними менеджерами підприємства-покупця, подання до арбітражного суду позову про банкрутство тощо. У системі цих процедур можуть бути застосовані і спеціальні методи прискорення інкасації дебіторської заборгованості – факторинг, облік векселів (якщо товарний кредит оформлено векселем) тощо. Досвід показує, що в деяких випадках процедура інкасації дебіторської заборгованості викликає найбільшу частку поточних витрат, пов'язаних із загальним процесом її обслуговування. Для зведення цих витрат до мінімуму слід проявляти певну твердість у фінансових стосунках із позичальниками.

7. Розрахунок очікуваного розміру дебіторської заборгованості є заключною стадією розробки кредитної політики підприємства. Для проведення цих розрахунків застосовується така формула [5, 185]:

де ДЗ – середня сума дебіторської заборгованості, очікувана в плановому періоді;

ОПк – планована сума продажу продукції в кредит (за цінами її собівартості);

КОдз – планована середня кількість обертань дебіторської заборгованості (разів) у періоді, що розглядається (вона розраховується на основі середньозваженого терміну надання товарного кредиту з урахуванням можливого прострочення цього терміну).

Для визначення впливу планового розміру дебіторської заборгованості на зміну тривалості операційного циклу підприємства цей розмір може бути встановлено в днях її обертання. Для цього плановану суму дебіторської заборгованості треба поділити на планований одноденний обсяг реалізації продукції (за цінами її собівартості).

У процесі розробки політики формування оборотних активів певну увагу слід приділяти визначенню потреби в розмірах залишків грошових коштів. Хоча в сучасних економічних умовах питома вага грошових коштів у загальній сумі оборотних активів державних виробничих підприємств незначна (вона коливається в межах від 1 до 3%), роль цього виду активів у забезпеченні платоспроможності досить значна.

Управління залишками грошових коштів виробничого підприємства потребує попереднього групування їх за окремими видами. Відповідно до сучасної економічної теорії залишки грошових коштів підприємства поділяють на такі чотири види: операційний, страховий, компенсаційний та спекулятивний [5, ].

Операційний залишок грошових коштів призначається для проведення поточних операцій, пов'язаних із виробничою діяльністю підприємства – закупівлі сировини і матеріалів, оплати праці, розрахунків за сплату податків тощо.

Страховий залишок грошових коштів створюється на випадок непередбачених ситуацій, пов'язаних із затримкою розрахунків за продану продукцію або тимчасовим спадом у її реалізації. Він служить певним резервом підтримки платоспроможності підприємства у таких випадках. Чим менш передбачуваним є грошовий потік підприємства, тим більший страховий залишок грошових коштів воно повинно тримати напоготові.

Компенсаційний залишок грошових коштів створюється звичайно на вимогу комерційного банку, що обслуговує підприємство, щоб компенсувати його можливі витрати на надання різноманітних банківських послуг. Вимоги щодо його мінімального розміру формує банк відповідно до переліку наданих послуг.

Спекулятивний залишок грошових коштів призначений для здійснення короткострокових фінансових вкладень у ті періоди, коли відповідні фінансові активи можна придбати за низькими цінами.

У сучасних економічних умовах державні виробничі підприємства не мають змоги підтримувати на необхідному рівні спекулятивний, компенсаційний і страховий залишки грошових коштів, бо більшість із них відчувають постійний дефіцит навіть їхніх операційних залишків. Тому на сучасному етапі основну увагу має бути приділено управлінню операційним залишком грошових коштів підприємств.

Основою визначення потреби у залишках грошових коштів є план надходження і витрат їх (або бюджет грошових коштів), який характеризує графік (календарний план) цих надходжень за окремими джерелами і витратами за окремими напрямками протягом визначеного періоду часу. В межах цього загального періоду визначаються певні інтервали часу (декади, місяці), на кінець кожного з яких розраховується прогнозований залишок грошових коштів. Розрахунки на кожен інтервал часу ведуться за такою формулою [5, 187]:

ГКк = НКп + НГК – ВГК,

де ГКк – сума залишку грошових коштів на кінець інтервалу часу, що розглядається;

НКп – сума залишку грошових коштів на початок інтервалу часу, що розглядається;

НГК – сума надходження грошових коштів у інтервалі часу, що розглядається;

ВГК – сума витрат грошових коштів у інтервалі часу, що розглядається.

Розгляд прогнозованих сум залишків грошових коштів за окремими інтервалами протягом усього періоду дає змогу визначити як мінімальний, так і максимальний обсяг цих коштів у плановому періоді. Якщо діапазон коливання залишків грошових коштів у окремі інтервали дуже широкий, слід провести відповідне коригування окремих платежів або надходжень цих коштів шляхом пересунення їх у часі (за тими операціями, де це можливо). У межах скоригованих мінімальних та максимальних обсягів залишків грошових коштів розраховується середня хронологічна сума цих залишків у плановому періоді.

У західній економічній теорії для розрахунків необхідної суми залишків грошових коштів використовуються дуже складні моделі, такі як модель Баумоля [5, 187], модель Міллера – Oppa [5, 187] тощо, основою розрахунків за якими є оцінка ефективності тримання грошових коштів на розрахунковому рахунку і