порядку, визначеному обліковою політикою підприємства. У свою чергу облікова політика формується не тільки на основі національних стандартів бухгалтерського обліку, а й з урахуванням організаційної структури підприємства та вимог менеджерів щодо повної та релевантної інформації для аналізу досягнутих результатів роботи в розрізі кожного з процесів господарської діяльності.
Виділення окремих процесів господарської діяльності підприємства ґрунтується на ідеях сучасного менеджменту – групування ділових операцій за їх основними характеристиками в розрізі управлінських структур (повноваження та вартість утримання яких різні) з метою економії трансакційних витрат, як їх назвав Р. Коуз (за роботи з аналізу трансакційних витрат він отримав Нобелівську премію в 1991 p.).
У ринковій економіці для забезпечення ефективного функціонування підприємства необхідно організувати збір та обробку економічної інформації, вести активний пошук ринків факторів виробництва та збуту продукції, укладати договори та контролювати хід їх виконання, що вимагає суттєвих витрат на менеджмент, маркетинг, моніторинг, аудит, нові галузі права, обробку інформації, які відносяться до трансакційних.
Порівнянням трансакційні витрати з обсягами робіт в межах того чи іншого процесу можна визначити ефективність роботи. Якщо трансакційні витрати надмірні, то діяльність фірми є неефективною. З цього випливає важлива закономірність щодо оптимального масштабу фірми. Дрібні фірми повинні нарощувати масштаби виробництва або користуватися послугами інших фірм, які надають дешевші послуги трансакційного характеру. Кожна фірма повинна організувати облік та контроль процесів господарської діяльності з метою визначення їх ефективності.
Класична школа менеджменту в особі А. Файоля (1841-1925) дає відповідь на питання про ефективне управління організацією в цілому, виділяючи в єдиній системі шість видів діяльності:
технічну (виробничий процес);
комерційну (постачання, збут, обмін);
фінансову (пошук та оптимальне використання капіталу);
бухгалтерську (діяльність, пов'язана зі збором даних, підготовкою фінансових звітів та статистичною інформацією);
управлінську (прогнозування організація, управління, координація, контроль);
захисну (захист власності організації та людей на виробництві) [10, 309].
Добре організовані технічні, комерційні та фінансові операції забезпечують зростання прибутку.
Контроль передбачає ведення обліку з метою перевірки виконання поставлених цілей відповідно до плану. Дані необхідні для менеджерів, які перевіряють ефективність здійснених господарських операцій та процесів.
Отже, фінансовий облік повинен забезпечити для менеджерів інформацію про ефективність кожного з процесів господарської діяльності, а також підприємства у цілому.
2. Облік процесу постачання
Підприємство з виробництва продукції, робіт чи послуг є складною системою, під якою розуміють сукупність окремих елементів, котрі знаходяться у взаємодії та зв'язках між собою і утворюють єдність та цільність. Підприємство як система характеризується двома основними характеристиками:
динамізмом, зміною у часі самої системи та її стану;
інформативністю процесів та явищ, які відбуваються у ньому.
Система може бути ідентифікована лише тоді, коли вона виділяється з середовища, має внутрішні та зовнішні характеристики.
Підприємство можна розглядати як систему, призначену для трансформування факторів виробництва (техніка, сировина і матеріали, жива праця, капітал) у готову продукцію, тому його модель має таку форму (рис. 2).
Рис. . Модель діючого підприємства [10, 308]
На рис. 2 показано, що першим процесом, без якого неможливий виробничий процес, є постачання, основне завдання якого полягає в забезпеченні потреб виробничого процесу в різноманітних факторах виробництва – сировині, матеріалах, паливі, тарі, запасних частинах, малоцінних та швидкозношуваних предметах, основних засобах (будівлях, спорудах, транспортних засобах, машинах, верстатах, устаткуванні), живій робочій силі (робітники, управлінці, службовці), капіталі (інвестиції, гроші) та інших ресурсах. На виході з системи знаходиться готова продукція, яка призначена для збуту споживачам. Від споживачів продукції на підприємство надходять гроші, а виходять – при оплаті постачальникам факторів виробництва.
Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність усіх процесів – постачання, виробництва і збуту. Якщо готова продукція не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні фактори виробництва, що ускладнить кругооборот капіталу. Несвоєчасне забезпечення потреб виробничого процесу призведе до зменшення випуску продукції, обсягу реалізації і виручки.
Отже, у фінансовому обліку потрібно відображати інформацію про кожний із процесів кругообороту капіталу і визначити їх ефективність, яка розраховується через отримання економічних показників у системі бухгалтерських рахунків.
Виходячи із вищесказаного можна вивести закон менеджменту й обліку, який формулюється так:
Підприємство як самостійна система може функціонувати невизначений строк тільки за умови перетину грошовою масою його межі, завдяки грошовому обміну між системою і середовищем.
З цього закону робиться висновок про те, що підприємство не виживе, якщо не буде використовувати ефективним способом свій базовий виробничий потенціал і не зможе забезпечити грошову масу, достатню для покриття витрат на підтримання цього потенціалу.
В результаті перетину межі підприємства гроші можуть виходити в оточуюче середовище або надходити на підприємство із середовища, при цьому підприємство може функціонувати, якщо притік грошей перевищить відтік. Показник руху грошової маси краще характеризує фінансовий стан, ніж показник прибутку.
Отримання достатньої грошової маси для розширеного виробництва пов'язане з багатьма факторами кращого використання існуючого потенціалу:
модернізація виробництва (сучасна техніка, високі технології, автоматизація, роботизація);
сучасні технології виробництва;
організація виробництва на основі досягнень науки;
організація праці, спрямована на підвищення продуктивності;
раціональне використання матеріальних ресурсів та перехід на нові конструкційні матеріали;
використання відходів виробництва;
організація управління на основі досягнень науково-технічного прогресу;
інші напрями, що призводять до зниження собівартості продукції [10, 309].
Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організація матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання, доставку на робочі місця.
Для забезпечення тривалого існування підприємства необхідно відслідковувати не тільки поточний стан справ на підприємстві, а й майбутній. У цьому випадку модель підприємства має таку