пов'язаних з транспортуванням, вантажно-розвантажувальними операціями, складуванням та ін.
5. Тривалість транспортних, складських та інших робіт.
6. Продуктивність праці.
7. Собівартість робіт та складання калькуляцій окремих видів робіт.
8. Витрати на логістику (у цілому та окремі елементи)
9. Показники ефективності логістичної системи (робіт та операцій).
Конкретизація показників логістичної системи залежить від багатьох факторів розвитку виробничих систем і потреб управління. Орієнтуючись на управління інформація повинна забезпечувати такі потреби:
управління транспортною системою (зовнішньою і внутрішньою);
управління складським господарством;
управління матеріальними запасами;
управління технічним забезпеченням;
управління підготовкою матеріальних ресурсів до споживання;
моделювання транспортної доставки;
інших потреб (США, Німеччина, Японія та інші розвинуті країни використовують систему управління запасами, постачання точно в зазначений термін та ін.) [20, 261].
Досвід розвинутих країн свідчить про значні резерви зниження собівартості продукції за рахунок підвищення ефективності роботи служб постачання. Ефект отримують з допомогою раціоналізації закупівель, вибору економічних видів транспорту і схем доставки, організації складського господарства та підготовки матеріалів до виробничого споживання на основі логістики. Логістичні системи забезпечують зниження витрат за рахунок раціоналізації роботи служби постачання від 20 до 40% від існуючого рівня. Розрахунки авторів свідчать, що впровадження логістики дасть можливість знизити собівартість продукції на 4-8% у цілому в промисловості України.
Важливого значення набуває також проблема нормування запасів і витрат усіх видів матеріальних ресурсів на виробничі потреби. Контролінг запасів і нормування передбачає розробку якісної системи управління та моніторингу логістики.
2.2. Облік інноваційної діяльності
Катастрофічний спад економічної активності в Україні вимагає розробки нетрадиційних технологій та схем організації виробництва продукції для того, щоб не залишитися країною з відсталою економікою і зробити її конкурентоспроможною на світовому ринку.
Як зазначає Пітер Ф. Друкер – видатний американський економіст XX століття, – склалися такі обставини, що ми знаходимося на ранніх стадіях великого технологічного зрушення. Традиційний розвиток технології (з 1680 р., коли Д. Папен винайшов паровий котел із запобіжним клапаном, до оволодіння ядерною реакцією), що тривав майже три століття, завершився переходом до моделі технологій у формі біологічного процесу, які відбуваються на основі аналізу інформації. Високі технології, комп'ютерні й телекомунікаційні системи, робототехніка, біогенетика, біоінженерія викликають зміни в характері поведінки менеджерів, які все в більшій мірі переходять до підприємницької економіки.
П.Ф. Друкер зазначає, що в США з 1965 року було створено 40 млн. робочих місць, а частка робочих місць підприємницької економіки, яка пов'язується з систематизованою інноваційною діяльністю, не перевищила 12%. При цьому до підприємницького підприємство відноситься у випадку, якщо воно здійснює пошук та використання нових можливостей задоволення потреб людей. Оцінюючи перспективи росту підприємницької економіки у США, П.Ф.Друкер зазначав, що до 2000 р. частка робочих місць високої технології зросте максимум до 15-16%, у Японії така економіка може виникнути, а у Західній Європі, яка відстає від США на 10-15 років, її виникнення є проблематичним.
Тоді що ж можна сказати про Україну, яка не йде ні в яке порівняння із Західною Європою.
Проте нашим завданням є висвітлення наукових підходів до формування економіки підприємницького типу, яка розвивається на основі інноваційної діяльності, а не на основі розробки концепцій розвитку держави, що є прерогативою вождів України, урядового апарату та величезної армії чиновників різного калібру.
Підприємцями можна називати не тих, хто очолює підприємство чи власний бізнес, як укорінилося у свідомості наших науковців і практиків, а лише тих із них, хто намагається створити нову корисність для споживачів і зробити відповідні вкладення у справу. Підприємці не задовольняються лише поліпшенням чи модифікацією існуючих предметів, а намагаються створити нові, які відрізняються від старих цінностей і корисностей, прагнуть трансформувати матеріали в новий продукт або надати продукту іншої форми.
Нове зароджується через зміни, а систематичний інноваційний процес полягає в цілеспрямованому і організованому пошуку змін, у систематичному аналізі потенціалу цих змін як джерела економічних нововведень [20, 298].
Інновації і нововведення означають один і той самий процес. Підприємці ставлять перед собою завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичній, а не епізодичній основі. Нововведення здійснюються на основі використання інформації про зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі.
Інноваційна технологія базується на діагностуванні тих ділянок змін, які, ймовірно, можуть забезпечити нові підприємницькі можливості.
Розробка інноваційної технології базується на постійному відшукуванні змін або ініціюванні змін і включає такі етапи:
оцінка можливостей мотивації творчої поведінки;
аналіз досвіду та вивчення творчої діяльності людини;
методи організації творчого процесу;
розробка моделі, що сприяє творчому процесу;
практичне застосування, експертна оцінка результатів, сфера використання;
виявлення змін і освоєння нових можливостей.
Інноваційні ідеї можуть бути двох видів – породжуватися внутрішніми індикаторами змін або зовнішніми факторами.
Внутрішні джерела ідей є наслідком таких причин:
неочікувані події (успіх, невдача, неочікувані події);
невідповідність між реальністю та нашими уявленнями про неї;
нововведення, що ґрунтується на потребах процесу (знаходження "слабких місць");
раптові зміни в структурі галузі, ринку.
Зовнішніми джерелами ідей можуть бути:
демографічні зміни;
зміни у настроях, цінностях, сприйманні;
нові знання (наукові та ненаукові) [20, 299].
Практична реалізація інноваційної діяльності передбачає такі етапи:
мотивація, визначення мети;
відбір й організація фактів і правил у базу даних;
механізм спрощення, сортування й узагальнення;
механізм висновків та інтерпретація результатів;
мотивація генерування нових ідей.
Мотивація у практичній реалізації нововведень досить суб'єктивна, індивідуальна і випадкова. Поведінка залежить від таких факторів, як внутрішня мотивація (вільне і щире бажання діяти не за винагороду, а для досягнення результату, радість від такої поведінки і творчого процесу), самовираження (ототожнення особи з предметною галуззю, любов до справи, бажання удосконалювати майстерність), переконання (корисність, перспективність, ефективність, позитивні емоції).
Інноваційна поведінка особи повинна враховуватися у випадках планування інноваційної діяльності, а тому потрібно знати, які вимоги ставляться до
