працівників, залучених до цієї роботи. Критеріями відбору працівників, схильних до творчості є: інтуїція, фантазія, уява, гра причин та понять, новизна, оригінальність, подив, гармонія, віра у незвичне, генерування ідей тощо.
Інноваційна діяльність як систематичний і цілеспрямований процес, пов'язаний з управлінням, базується на таких принципах:
проведення аналізу можливостей (нові знання, удосконалення процесів, систем – управлінської, інформаційної та ін., неочікувані події тощо);
концептуальність та сприйняття нововведень;
простота і спрямованість;
націленість на лідерство (домінуюче положення, ефективні процеси);
починати з малого.
В інноваційній діяльності не можна ускладнювати ідею, оскільки її реалізацією будуть займатися звичайні люди із середніми здібностями. На масовому рівні править бал некомпетентність.
Недоцільно впроваджувати одночасно кілька нововведень, а треба сконцентрувати сили на одному з них.
Нововведення здійснюються не для майбутнього, а для задоволення потреб поточного часу.
Для впровадження в управління підприємством інноваційних технологій потрібні певні умови:
інноваційна діяльність – це праця, що вимагає великого обсягу знань, а працівники цієї сфери повинні бути цілеспрямовані, настирливі та завзяті;
новатори повинні виходити з реальних можливостей, своїх сил і здібностей, ефективності та результативності інноваційних ідей;
нововведення повинні орієнтуватися на ефективність роботи та запити споживачів.
Якщо діючі підприємства, особливо великі, не набудуть навичок підприємництва на основі систематичної інноваційної діяльності, вони не мають майбутнього у швидко змінюваному світі.
Під час кардинальних змін у суспільстві та економіці, що відбулися в Україні, забезпечити розвиток підприємств неможливо без мистецтва виживання та існування в нових умовах. Інноваційна політика повинна орієнтуватися не на західні інвестиції, а на нововведення будь-якого роду (технічні, технологічні, управлінські, інформаційні, організаційні, логістичні тощо) [20, 300].
Інноваційна політика залежить не стільки від масштабів підприємства, скільки від системи ведення господарської діяльності, особливо якщо вона приносить прибутки. Саме такі підприємства не готові переходити до інноваційних технологій, а наслідком є моральне старіння, спад виробництва, банкрутство.
Треба зробити підприємства відкритими для нововведень і ставиться до змін не як до загрози, а як до можливостей знайти нові інноваційні ідеї, спроможні перебороти загрози.
Інноваційні ідеї повинні аналізуватися, а при їх впровадженні оцінюватися економічна ефективність таким самим чином, як поточна діяльність.
У складі служб управління доцільно виділити групи, відповідальні за інноваційну діяльність, а їх працівники повинні прививати дух підприємництва – ініціювати заміну старої продукції, техніки, технології, проводити всебічний аналіз виробничої та фінансової діяльності (рентгенограма бізнесу, сильні та слабкі сторони, загрози і можливості), розробляти інноваційні проекти з метою ліквідації розриву між очікуваними результатами і завданнями, які треба вирішити для виживання і розвитку. У СІЛА керівники навіть найменших компаній, як правило, раз на місяць отримують звіт про виробничо-господарську діяльність, у якому на першій сторінці вказують на недоліки, проблеми і труднощі. Але треба пам'ятати, що крім недоліків у підприємства є досягнення, тому доцільно до звіту подавати дві сторінки – на одній вказують проблеми, на другій – досягнення. Відповідно на нарадах заслуховують окремо проблеми і окремо досягнення. Практикуються також дводенні наради з управління для керівників підрозділів та сесії з актуальних питань. Важливим елементом інноваційної діяльності є контролінг показників.
Контролінг інноваційної діяльності здійснює спостереження за ходом реалізації кожного проекту та визначення економічної ефективності.
На кожний проект відкривається картка, в якій показані функції (планування, контроль, управління) і характеристика параметрів проекту (заходи, терміни, потужності, витрати).
Контролери відстежують такі параметри інноваційних проектів:
характеристика проекту і його задачі;
терміни виконання етапів та проекту в цілому;
фінансування (калькуляції, розрахунки) проекту;
планові проміжні результати;
економічна ефективність проекту.
Служба контролінга фіксує планові та фактичні дані, знаходить відхилення за термінами, фінансуванням та економічним ефектом. Якщо інноваційні проекти за ефективністю виявилися нижчими від прогнозованих, то потрібно вирішити питання про компенсаційні заходи для того, щоб досягти стратегічної мети підприємства.
Економічні показники інноваційних проектів вимірюються виходячи з отриманих результатів їх реалізації.
Такими показниками можуть бути:
окупність проектів;
зростання продуктивності праці внаслідок впровадження проектів;
зниження матеріалоємності продукції;
зменшення часу на виконання окремих робіт і операцій;
охорона навколишнього середовища (зниження обсягів шкідливих речовин, що надходять в оточуюче середовище);
поліпшення умов праці;
зростання фондоозброєності працівників;
зростання питомої ваги нової продукції у загальному обсязі;
поліпшення якості та конкурентоспроможність продуктів і отриманий ефект;
зниження трудомісткості продукції;
зростання рівня автоматизації виробництва;
удосконалення системи управління, організації виробництва, інформаційної системи, логістики та отриманий ефект від нововведень;
впровадження нових технологій та економічний ефект;
модернізація устаткування з визначенням економічного ефекту;
поліпшення умов праці, техніки безпеки, промислової санітарії [20, 302].
Взагалі дати повний перелік показників неможливо через специфіку кожної із галузей економіки та умов їх діяльності. Можна лише зауважити, що загальними для всіх можуть бути такі економічні показники, що стосуються раціонального використання ресурсів (технічних, матеріальних, трудових і фінансових), раціоналізації процесів постачання, виробництва, збуту, інвестування та поліпшення систем забезпечення підприємства. В кожному окремому випадку показники можуть бути різного ступеня – узагальнення, обсягу, взаємозв'язків між ними. Вибір показників диктується виробничою та управлінською необхідністю конкретних підприємств.
2.3. Облік маркетингової діяльності
Виникнення маркетингу є закономірністю розвитку економіки ринкового типу, коли промисловий потенціал дозволяє виробляти широкий асортимент продукції на основі досягнень технології й організації виробництва. Проблема підприємств полягає не у можливості виробництва, а у збуті продукції за умови існування конкуренції товаровиробників.
Наприклад, японські виробники автомобілів можуть виробляти будь-яку кількість автомобілів, але вони пропонують не масовий випуск однієї моделі, а виробництво автомобіля за індивідуальним замовленням споживача протягом двох днів (при цьому враховуються вимоги щодо кольору, кількості дверей, модифікації мотору, салону, дизайну тощо).
Система маркетингу на підприємстві формується лише тоді, коли виробництво не може розвиватися без попереднього вивчення умов попиту та збуту продукції.
Метою маркетингу є пізнання ринкової ситуації на рівні окремого
