ГК України вживається термін "скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання", хоча Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як "державна реєстрація припинення юридичної особи" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи".
Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а щодо суб'єктів підприємницької діяльності – на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118.
Новелою нового Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" є те, що він дає визначення поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша – припинення у добровільному порядку та друга – припинення у примусовому порядку.
Детальніше та чіткіше визначення підстав для державної реєстрації припинення діяльності суб'єктів господарювання дає Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за:
рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;
досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;
закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи (ч. 15 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ГК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців").
В примусовому порядку припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) у разі:
визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через по-рушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством);
неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст. 58 ГК України, ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців") [30, 228].
Щодо фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:
прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;
постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав:
визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;
провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;
неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст. Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців").
Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, – за рішенням суду.
Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств – міністерства, відомства; для казенних підприємств – Кабінет Міністрів України. (До речі, для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників). Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства – фізична особа як власник майна і вона ж засновник.
Позов до господарського суду про припинення господарських товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства відповідно до ст. 91 ГК України та ст. 19 Закону України "Про господарські товариства". Такими, що систематично порушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне