страхових внесків тощо) та розрахунків з працівниками. Такі зобов'язання часто називають нарахованими витратами. Отже, одна минула подія – виконана працівниками робота – викликає зобов'язання підприємства сплатити їм належну заробітну плату. Остання, своєю чергою, означає зобов'язання перерахувати частину її до бюджету у вигляді прибуткового податку. Зобов'язання відображують (визнають) у балансі, якщо є ймовірність зменшення економічних вигод підприємства у майбутньому внаслідок його виконання, і сума, за якою воно підлягає погашенню, може бути достовірно визначена.
Загальний підхід до визнання зобов'язань і відображення їх у фінансовій звітності може бути подано схематично (рис. 1.5).
Отже, підприємство може мати обов'язок діяти певним чином, але це необов'язково призводить до виникнення зобов'язання в балансі.
Наприклад, акціонерне товариство може взяти зобов'язання здійснити нову емісію акцій. Проте таке зобов'язання не означає зменшення будь-яких економічних вигод у майбутньому внаслідок його виконання, тому не відображується в балансі.
Рис. 1.. Аналіз визнання і розкриття зобов'язання [7, 43]
Своєю чергою зобов'язання щодо замовлених, але ще не отриманих активів, звичайно не відображується в балансі замовника.
Проте якщо актив отримано або підприємство уклало невідмовну угоду придбати актив, зобов'язання слід показувати в балансі, оскільки воно призведе в майбутньому до сплати грошей або надання в оплату інших активів, що втілюють у собі економічну вигоду. Це зумовлено тим, що невідмовність угоди означає невиконання зобов'язання та відповідні штрафні санкції, тобто вибуття коштів з підприємства на користь іншої сторони.
Погашення зобов'язання може бути здійснено в такий спосіб:
сплатою грошових коштів;
передаванням інших активів;
наданням послуг;
заміною цього зобов'язання іншим;
перетворенням цього зобов'язання на капітал;
відмовою кредитора від своїх прав або позбавленням їх.
В останньому випадку погашення зобов'язання не потребує сплати коштів кредитору. Однак зарахування, наприклад, кредиторської заборгованості (внаслідок закінчення терміну позовної давності), до складу прибутку підприємства означає збільшення суми його зобов'язань з податку на прибуток.
Загальну схему операцій, пов'язаних з виникненням та погашенням зобов'язань, наведено на рис. 1.6.
Рис. 1.. Операції, що впливають на зобов'язання [7, 44]
Другою умовою визнання зобов'язання як елементу балансу є можливість його достовірної оцінки.
Звичайно сума, що підлягає сплаті для погашення заборгованості, визначається угодою (контрактом) або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів тощо). Проте у деяких випадках на момент виникнення зобов'язання точно визначити його суму складно. Такі зобов'язання називають забезпеченнями.
Забезпечення (Provisions) – це зобов'язання, для яких сума або час майбутніх платежів є невизначеними. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов'язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Однак оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від майбутніх подій, у тому звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємству слід резервувати певну суму виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців.
Докладніше порядок створення та використання таких забезпечень розглядається в МСБО 37 "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи".
Отже, згідно з МСБО окремі зобов'язання можуть вимірюватись із застосуванням попередніх оцінок.
Для визначення балансової вартості зобов'язань використовують такі види оцінки:
історична собівартість;
поточна собівартість;
вартість розрахунку (платежу);
теперішня вартість;
справедлива вартість.
Історична собівартість зобов'язання – сума надходжень, отриманих в обмін на нього або суму грошових коштів чи їх еквівалентів, які підлягають сплаті для погашення зобов'язань у процесі звичайної господарської діяльності.
Поточна собівартість зобов'язання – сума недисконтованих грошових коштів чи їх еквівалентів, які були б потрібні для погашення зобов'язання на поточний момент (дату балансу).
Вартість розрахунку (платежу) – сума недисконтованих грошових коштів або їх еквівалентів, що, як очікується, будуть сплачені для погашення зобов'язань у процесі звичайної господарської діяльності.
Теперішня вартість зобов'язання – теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових платежів, що, як очікується, потрібні для погашення зобов'язання у процесі звичайної господарської діяльності.
Справедлива вартість зобов'язання – сума, за якою може бути погашене зобов'язання в операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.
У практиці історична, поточна собівартість зобов'язань та вартість їх розрахунку (платежу) звичайно збігаються. Відповідно теперішньою вартістю є дисконтована сума історичної чи поточної собівартості або вартості розрахунку (платежу). У разі відстрочення розрахунку справедливою вартістю, ймовірно, буде дисконтована вартість.
1.3. Визнання власного капіталу у зарубіжних країнах
МСБО визначають власний капітал як частину активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Власний капітал визнається в балансі одночасно з визнанням активів чи зобов'язань, які призводять до його зміни.
У зв'язку з цим оцінка власного капіталу визначається оцінкою відповідних активів і зобов'язань.
Однак це не означає, що загальна сума власного капіталу обов'язково дорівнюватиме ринковій вартості акцій підприємства або сумі, яку можна отримати від реалізації його чистих активів в умовах безперервності діяльності.
Хоча МСБО звичайно розглядають власний капітал у контексті акціонерного товариства, положення більшої частини стандартів поширюються також на інші підприємства.
Розділ 2. Структура і зміст балансу у зарубіжних країнах
2.1. Розміщення статей в балансі
Однією з відмінностей побудови бухгалтерського балансу в різних країнах є форма розташування активу та пасиву – вертикальна чи горизонтальна – та групування статей. Порядок розміщення статей в балансі може значно варіюватись. Так, в горизонтальній формі – актив ліворуч, пасив праворуч – баланс подається в Бельгії, Італії, Німеччині, Португалії, Росії, США, Україні, Франції тощо. У Великобританії було прийнято зворотне розміщення, а в останній час статті балансу записуються одна за одною. В Нідерландах законодавче закріплені дві форми балансу, які можуть використовуватись – або вертикальна, або горизонтальна.
Італійськими підприємствами баланс надається у звичайній горизонтальній формі – ліворуч "актив", праворуч – "пасив". Принцип групування статей – за їх економічним змістом, як і в Німеччині. В кінці балансу