в цілому;
виявленні й аналізі кінцевих фінансово-економічних та вироб-ничих результатів підприємницької діяльності з метою узагальнення і поширення передового досвіду господарювання;*
вивченні зарубіжного досвіду стратегічного та поточного управління підприємництвом, діяльності окремих його елементів та ланок, які варто запозичити для вдосконалення власної системи господарювання;*
систематичному здійсненні аудиторських послуг для окремих первинних структурних ланок корпорації або іншого інституціонального чи добровільного об'єднання підприємств і організацій.
Управління маркетингових досліджень та зовнішньоекономіч-них зв'язків корпорації мало б виконувати такі основні функції:
безперервний ситуаційний аналіз стану ринку, його сегментацію та визначення споживацького попиту на власну продукцію (послуги);
ретельне вивчення основних конкурентів, визначення їх ринкових переваг і слабких сторін з метою формування власної гнучкої підприємницької стратегії і тактики;
¦вибір методів ціноутворення, враховуючи стратегію підпри-ємницької діяльності, рівень якості та конкурентоспроможності пропонованих товарів;
¦ розробка чіткої системи післяпродажного технічного обслуговування продукції, купленої і споживаної клієнтами; нагромадження інформації, необхідної для подальшого підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку;
організація і здійснення дійової реклами, просування товарів на ринок; участь корпорації в міжнародних виставках і ярмарках; матеріальне стимулювання клієнтів;
постійний пошук нових партнерів та іноземних інвесторів для спільної підприємницької діяльності; укладення взаємовигідних торговельних угод; розробка і реалізація високоефективних міждержавних інноваційних та інших проектів.
У межах існуючої організаційної структури управління корпора-ціями, асоціаціями та іншими інтегрованими суб'єктами господарю-вання доцільно створювати тимчасові організаційні утворення — консорціуми (лат. consortium—співучасть). Вони можуть формувати-ся на базі тимчасових угод між окремими підприємствами і організаціями задля спільної реалізації якогось підприємницького проекту (наприклад, налагодження на одному з підприємств корпорації виробництва необхідних їй матеріалів, інструментів чи обладнання замість імпортованих). У цьому випадку відповідному підприємству галузі бракує власних джерел фінансування для технічного переоснащення, атому об'єднуються зусилля всіх заінте-ресованих підприємств (тобто таких, яким необхідні відповідні матеріали, інструмент чи обладнання). Така виробничо-фінансова інтеграція дозволяє у стислі строки розробити необхідну технічну документацію, виготовити та змонтувати відповідне обладнання, освоїти виробництво нової продукції.
Активізації та підвищенню ефективності підприємницької ді-яльності можуть сприяти створення торговельних представництв в інших країнах (розширення існуючих та виявлення нових ринкових ніш; підготовка, укладання і сприяння реалізації торговельно-економічних угод; інтенсифікація процесів просування товарів на ринок) та спеціальних магазинів (торгових домів) для продажу власних товарів через дрібнооптову та роздрібну торгівлю у певних регіонах України і в країнах, на ринок яких вийшли і закріпилися підприємства корпорації. На розширення масштабів підприємництва позитивно впливатиме також розвиток спеціальних центрів з надання послуг виробничого характеру, зв'язаних з профілем і спеціалізацією корпорації.
Подальший розвиток підприємництва в різних корпораціях та інших організаційних утвореннях подібного типу майже завжди потребує формування централізованого фонду фінансової взаємодопомоги. Грошові кошти цього фонду можна (варто) нагромаджувати на спеціальних банківських рахунках. У статуті фонду доцільно зазначати розміри грошових внесків підприємств, їхні права щодо участі в фонді, порядок отримання фінансової допомоги тощо. У ряді випадків (на-приклад, при функціонуванні надвеликих корпорацій) може виявитись ефективним створення відомчого комерційного банку.
Сучасні підприємці (керівники і менеджери) можуть ефективно господарювати лише за умови широкомасштабної комп'ютеризації численних виробничо-технологічних процесів, різноманітних господарсько-економічних операцій та обгрунтування управлінських рішень, а також оснащення робочих місць (офісів) сучасними комунікаційними системами. Цілком зрозуміло, що будь-яка підприємницька діяльність не може нормально (тим більш ефектив-но) здійснюватись без достатньо насиченого комерційно-інформацій-ного поля.
Визначальною та рушійною силою підприємницької діяльності завжди були і залишаються кадри. Тому підготовка і постійне підвищення кваліфікації управлінських кадрів для підприємництва має винятково велике значення в існуючій системі господарювання. Багато вад підприємництва в Україні зумовлено саме відсутністю достатньої кількості досвідчених і висококваліфікованих фахівців.
Цю кадрову прогалину мають ліквідувати протягом кількох років вищі навчальні заклади економічного та юридичного профілю, інститути менеджменту і маркетингу, вищі школи підприємництва, школи бізнесу тощо.
2.3 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Поліпшення якості засобі» і предметів праці відіграє важливу роль в інтенсифікації виробництва. Зростання продуктивності, надійності та довговічності виробів рівнозначне нарощуванню обсягів їхнього випуску без збільшення витрат на матеріальні й трудові ресурси. Висока якість предметів споживання повніше задовольняє матеріальні і культурні потреби людей, знижує питому вартість їх придбання (в розрахунку на одиницю часу використання).
У цілому підвищення технічного рівня та якості продукції: І) впливає на зростання продуктивності суспільної праці, темпи і ефективність науково-технічного прогресу, структуру виробництва і функціональний розподіл потужностей; 2) забезпечує краще використання основних фондів, економію матеріальних ресурсів, зростання ефективності інвестицій; 3) сприяє повнішому задоволен-ню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємств на світовий ринок і збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера на ринку. Якість продукції має вирішальне значення для забезпечення на належному рівні її конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринках. Конкурентоспроможність — це сукупність споживчих власти-востей виробу, що характеризують його відмінність від виробу-конку-рента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, а також з урахуванням витрат на їхнє задоволення. Точна оцінка рівня конкурентоспроможності продукції може здійснюватись за трьома групами показників: технічних, економічних, організаційних.
Визначення конкурентоспроможності виробів за технічними показниками здійснюється у такій послідовності:
встановлюються одиничні параметричні показники і порівнюють-ся зі значенням гіпотетичного (ідеального) показника, здатного задовольнити відповідну суспільну потребу на 100 відсотків;
оцінюється пересічний груповий технічний показник за рейтинговим принципом (з урахуванням значущості одиниці параметру);
розраховується показник конкурентоспроможності виробу порівняно з виробом-конкурентом як співвідношення його групового технічного вимірника та аналогічного параметру конкуруючого виробу; якщо це співвідношення становитиме більше за одиницю, то даний виріб має конкурентні переваги.
Економічні показники, що формують ціну споживання виробу, охоплюють такі вартісні елементи:
Економічні показники, що формують ціну споживання виробу, охоплюють такі вартісні елементи:
витрати на