джерел фінансування. Тому чим більше значення коефіцієнта, тим кращим є фінансовий стан підприємства. У світовій практиці вва-жають, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати величини власних джерел фінансування. Це означає, що коли коефі-цієнт більший за 0.5, то фінансування діяльності підприємницької структури за рахунок залучених коштів здійснюється у допустимих межах.
3.2.Коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів(Кзпп) при обчисленні визначаться як частка довгострокових кредитів (Кзпк) у загальному обсязі власних та прирівняних до них коштів (Кт) за такою формулою:
(3.17) Кзпк = Кдс/Квп.
Цей коефіцієнт характеризує відносну величину залучення по-зичкових коштів для виконання фінансових зобов'язань підприємства порівняно з його статутним фондом (капіталом). Світова практика господарювання визнає бізнесову діяльність достатньо ефективною, коли частка позичкових коштів не перевищує 1/3 власного акціонерного капіталу.
3.3. Коефіцієнт покриття платежів з фіксованими термінами виплат (kпп) фактично фіксує розмір річних платежів підприємства, зв'язаних з його довгостроковими зобов'язаннями, і визначається порівнянням валового прибутку (Пв) та суми довгострокових пасивів (Пдс) за формулою
(3.18) kпп = Пв/ Пдс.
Фінансовий стан підприємництва вважається більш-менш нормальним, якщо коефіцієнт покриття таких платежів коливається в межах 1,5—2,0.
4. Показники стану акціонерного капіталу. У випадках, коли під-приємство функціонує у корпоративній формі, тобто здійснено його акціонування, важливого господарського значення набуває ана-літична оцінка показників, які вимірюють ефективність використання акціонерного капіталу. Найбільш поширеними з них є три.
4.1. Прибутковість однієї акції (mа) характеризує відношення чистого прибутку (Пч) до загальної кількості акцій, які придбані акціонерами даного підприємства (nа), та обчислюється за формулою
(3.19) mа = Пч/nа.
Показник прибутковості акцій того чи іншого підприємства є одним з найважливіших вимірників ефективності його акціонування, оскільки фактично визначає реальну продуктивність статутного фонду (капіталу), сформованого внаслідок випуску та реалізації різних видів цінних паперів (в основному — звичайних акцій).
4.2.Співвідношення ціни і дохідності 1 акції (kц/д) — коефіцієнт "ціна-дохід" обчислюється діленням продажної ринкової ціни однієї акції (Цра) на прибутковість акції у абсолютному вартісному вираженні (mа), тобто
(3.20) kц/д = Цра/ mа
4.3.Співвідношення ринкової та балансової ціни звичайних акцій (kца) — ціновий коефіцієнт акцій. Припустімо, що продажна ринкова ціна 1 акції підприємства становила 200 гривень за умови, що балансова (номіналь-на) ціна однієї звичайної акції, випущеної підприємством становила 100 гривень, то ціновий коефіцієнт таких акцій
kца =200 : 100 = 2.0
З урахуванням того факту, що по підприємствах різних галузей ціновий коефіцієнт звичайних акцій може коливатися в межах від 0,5 до 3,0, співвідношення ринкової та балансової ціни звичайних акцій підприємства можна вважати економічно виправданим.
3.2 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЗАВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР
Загальновідомо, що підприємництво здійснюється у багатьох сферах людської діяльності. Крім підприємницької діяльності у виробничій сфері, оцінка ефективності якої викладена вище, не можна обминути бізнес в інших сферах, насамперед бізнес, здійснюваний позавиробничими підприємницькими утвореннями. Загальний бізнесовий успіх підприємництва залежить від ефективності не лише виробництва, а й інших видів і форм діяльності людей. Передовсім це стосується просування товарів до споживачів, тобто прямого посередництва та товарного обігу, результативності надання різноманітних послуг ринкового характеру. Тому серед переліку ділових якостей, які повинні мати сучасні підприємці і менеджери, не останнє місце посідає здатність до аналітичної оцінки ефективності будь-якої комерційно-підприємницької діяльності.
Важливо усвідомлювати, що існує чимало видів підприємниць-кої діяльності невиробничого характеру, яким притаманні певні особливості щодо аналітичної оцінки її ефективності.
Наприклад, основним результатом підприємництва у сфері товарного обігу є здійснення необхідного обсягу продажу і отримання додаткового прибутку від реалізації продукції. Щодо витрат, то необхідно розрізняти два їхні види: контактні витрати (вартість пошуку споживачів, прогнозування попиту, реклама тощо) і логістичні витрати (витрати на зберігання готової продукції на складах, необхідне фізичне переміщення її тощо). У зв'язку з цим ефективність підприємницької діяльності у сфері товарного обігу (коефіцієнт ефективності —Ето) можна визначити за формулою
Рто
(3.21) Ето = ,
Вк + Вл
де Рто— посередницько-торговий прибуток відповідної підприєм-ницької діяльності (у ширшому розумінні — результат товарного обігу); Вк, Вл — контактні та логістичні витрати з оплатою праці відповідного персоналу включно.
Ефективність діяльності акціонерних комерційно-інноваційних банків та інших кредитно-фінансових установ можна визначити розрахунком показника (коефіцієнта) прибутковості статутного фонду чи загальної величини кредитних ресурсів (обсягів надаваних послуг). При цьому важливо правильно обчислювати розмір отримуваного прибутку (з урахуванням усіх видів і вартості надаваних послуг).
У кожному конкретному випадку оцінка ефективності діяльності має базуватись на реальній логіці та здоровому глузді. Головний принцип полягає в обгрунтованому підході до визначення комерцій-них, фінансових та інших кількісно вимірюваних результатів діяльності, зв'язаних з нею поточних витрат та їхньому порівнянні діленням (відношенням).
ВИСНОВОК
Мале підприємництво в Україні розвивається “не завдяки, а всупереч”.
Всупереч всім штучним перешкодам, неувазі, байдужості чиновників, слабкості, непослідовності та декларативності державного регулювання у цій сфері. Разом з тим підприємництво це та сфера суспільних відносин, де переплітаються функції різних органів влади, як центральних, так і місцевих, а питання сприяння його розвитку є міжвідомчим. У цьому контексті саме держава має вжити заходів щодо зменшення втручання у підприємницьку діяльність, перетворивши бюрократичні механізми “адміністрування бізнесу” на гнучку, мобільну й ефективну систему його підтримки на всіх рівнях державного управління, невід’ємними елементами якої мають бути громадський контроль і заінтересована участь самих підприємців та їх об’єднань. Зважаючи на принципову можливість цієї проблеми, ключовими напрямами розвитку і підтримки малого підприємництва мають бути, насамперед, такі:
усвідомлення суспільством ролі та місця малого бізнесу як невід’ємної складової системи гарантій національної безпеки, оскільки розвинуте й ефективне мале підприємництво є потужною противагою будь-яким соціально-політичним і економічним потрясінням, важелем забезпечення