Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України

Аналіз теоретичних і практичних проблем організації стратегічного планування державної політики у сфері національної безпеки неможливий без аналізу загальних питань і принципів управління державою. На наш погляд, формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки сьогодні є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується. З нашої точки зору, у принципово нових для України та інших пострадянських держав умовах, певний ключ до розуміння сутності змісту та мети державного управління і політики у сфері національної безпеки в перехідних суспільствах дають слова відомого політолога Н. Макіавеллі про те, що «відкриття нового політичного устрою не менш небезпечне, ніж відкриття невідомих земель і морів» [11].

Українська політична практика засвідчує, що технологія реалізації доктрин, стратегій, концепцій і програм державної політики у сфері національної безпеки, об’єктивно мусить інтегрувати всі компоненти політичної активності держави [8] і базуватися на грунтовних теоретичних засадах та історичному досвіді. Зауважимо принагідно, що дія чинників, які впливають на стан захищеності життєво важливих інтересів окремого громадянина, суспільства і держави як об’єктів та суб’єктів національної безпеки, має інтегральний характер – або «a роsteriori» – незалежно від стану державного планування та його реалізації, або «а priori», тобто залежно від планування та його практичного втілення, або, як найчастіше показує практика, у діалектичній єдності цих базових принципів.

Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія» [3], вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека» [8], обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.

Відповідно до принципу комплексності політика у сфері національної безпеки, згідно з Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України [8], має передбачати координацію зовнішніх та внутрішніх складових економічної, соціальної, екологічної, науково-технологічної, культурної, воєнної, інформаційної політики держави. Комплексність державної політики стратегічного рівня зумовлюється також і тим, що в її формуванні та реалізації найповнішою мірою мають брати участь представники різних гілок влади, господарсько-керівної та політичної еліти, наукової громадськості тощо.

Державну політику національної безпеки в її системному розумінні доцільно розглядати на її стратегічному, тобто найвищому рівні, якому відповідатиме найвища загальність підходів і методів. Інакше увага зосереджуватиметься на окремих компонентах (складових) національної безпеки та тактичних цілях, які можуть, у певних межах, не збігатися з загальнонаціональними.

Дотримання принципу системності державної політики забезпечуватиме найвищу її ефективність, гармонійне та взаємопов’язане функціонування всіх її складових. У результаті активність держави на одному напрямі підсилюватиме й стимулюватиме позитивні зрушення в інших, взаємопов’язаних напрямах. Важливими і взаємопов’язаними якостями системної державної політики є її гнучкість і здатність до маневрування, яка забезпечуватиме стратегічну стабільність політичного курсу та ефективну компенсацію окремих прорахунків. Справді, маневруючи багатовимірними – багатими чи обмеженими – ресурсами держави в системі визначених стратегічних цілей, можна зберегти високу сумарну ефективність державної політики. І навпаки, несистемна, неузгоджена, нескоординована політика буде завжди нестабільною в її стратегічному вимірі і, безумовно, зазнає поразки. Загальновизнано, наприклад, що Радянський Союз розпався через неузгодженості зовнішнього й внутрішнього аспектів його державної політики: зовнішньополітичні намагання набагато перевищили внутрішні можливості та ресурси суспільства.

Теоретичні принципи комплексності та системності закладено в основу практичної політики у сфері національної безпеки держав, зокрема США, де вони відображені у Законі про національну безпеку 1947 року. На цих же принципах побудовано концепції національної безпеки України та Росії. Прикладом комплексного підходу до здійснення політики у сфері національної безпеки є практика задіяння військово-морського флоту (так звана «воєнно-морська дипломатія») для підтримки зовнішньополітичних зусиль Великої Британії [26]. Наслідки недостатнього врахування цих принципів у реалізації державної політики можна проілюструвати наступним прикладом. Українсько-американська активність у 1992-1996 роках, зокрема, інтенсивні зусилля української дипломатії не підкріплювалися адекватним розвитком нашої зовнішньоекономічної діяльності [1]. На жаль, ця тенденція і сьогодні ще остаточно не подолана і рівень розвитку українсько-американських зовнішньоторговельних відносин залишає бажати кращого (За підрахунками фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, український експорт до США протягом 1994 року та першого півріччя 1999 року ніколи не перевищував 502013,79 тис. дол. США і протягом 1995-1998 років зберігав від’ємне сальдо).

Отже, прагнення до втілення принципів системності і комплексності державної політики у сфері національної безпеки є очевидним. Такою ж є і вимога до комплексного характеру діяльності держави та відповідного планування політики, яке починається з точного й однозначного формулювання цілей [8]. Формулювання цілей політики – найвідповідальніша частина стратегічного планування, яка є необхідною умовою успіху практичної реалізації запланованих заходів. Саме тому цілі державної політики національної безпеки мають формулюватися комплексно, усвідомлено, однозначно. В іншому випадку, зокрема за умов неоднозначного формулювання цілей державної політики, ускладнюватиметься оцінка її результату з точки зору його адекватності поставленим цілям та пошуку шляхів вжиття керівних впливів.

Окремим питанням є визначення пріоритетності цілей державної політики. Як правило, історична практика розглядає поточний стан як


Сторінки: 1 2 3 4 5