Досвід інших держав свідчить також про те, що ефективні механізми реалізації комплексної та системної політики у галузі національної безпеки, перш за все – відпрацювання питань стратегічного планування у цій сфері, склалися у виконавчій гілці влади. Певною мірою класичним можна вважати приклад США, де у 1947 році, відповідно до Закону про національну безпеку США, при президентові було утворено дорадчо-консультативний орган – Раду національної безпеки (РНБ). Як зазначається в американській літературі, створення у 1947 році РНБ знаменує собою спробу вироблення та координування стратегічних напрямів політики федерального уряду.

У цьому ж контексті безумовного інтересу та подальшої роботи дослідників заслуговує висловлена російськими науковцями не беззаперечна, на нашу думку, але цікава точка зору про те, що чи не найвагомішою причиною появи таких структур, як РНБ, є нагальна потреба глави держави «мати надійні механізми реалізації своєї волі, яка може наштовхуватися на численні перешкоди, у тому числі на супротив розгалуженого апарату». На підтвердження своєї точки зору ці дослідники зазначають, що американський президент керує майже 6 млн урядових чиновників, які працюють у 13 федеральних міністерствах, інших урядових організаціях і агентствах [2]. До речі, чисельність державних службовців в Україні, за даними Головного управління держслужби, на 1 січня 1999 року становила 234372 чол.

Утім, на нашу думку, під висловом «супротив розгалуженого апарату» не слід розуміти лише як певним чином осмислену або ж керовану кимось дію. Проблема набагато складніша. Вона полягає у необхідності керувати значним і постійно зростаючим масштабом інформаційних потоків в уряді. Наприклад, на початку 80-х років урядова друкарня США – найбільший у світі видавець, щоденно отримувала 20 (!) залізничних вагонів паперу [5]. Інтенсивне впровадження новітніх інформаційних технологій, як ми вважаємо, не змінило самої сутності проблеми вдосконалення управління величезними потоками інформації, які потрібні органам влади для формування і здійснення скоординованої комплексної політики держави.

Ці обставини були не останні серед тих, які завжди визначали і визначатимуть еволюцію функцій, завдань і структури РНБ загалом та її робочих органів. Так, згідно із Законом про національну безпеку США, до найголовніших функцій та завдань РНБ належить інформаційно-аналітичне забезпечення рішень президента США з широкого кола аспектів внутрішньої, зовнішньої і воєнної політики щодо стратегічних проблем національної безпеки. Саме тому традиційно постійними членами Ради є Державний секретар і міністр оборони. З часом РНБ перетворюється на дедалі зручніший інструмент політики в руках президента, і керівництву США стає зрозуміло, що РНБ стає ефективним органом, існування якого обумовлено й виправдано надзвичайно складною, багатовекторною глобальною політикою держави. При цьому вага Ради національної безпеки в прийнятті державних рішень найвищого рівня невпинно зростає.

Адекватно розвивається її структура: якщо у перші роки свого існування Рада національної безпеки виконувала завдання силами кількох штатних працівників апарату, то при адміністрації Дж. Буша їхня кількість сягала близько 170 чол. За часів Б. Клінтона значення Ради знову посилилося. Повідомляючи про зміни в напрямах діяльності РНБ, представник Білого дому зазначив, що ці зміни були проведені президентом США згідно з його передвиборними обіцянками визначити економічні питання центральною проблемою політики національної безпеки. Тому було створено Раду з економічної політики при президенті США, а її керівника введено до складу РНБ [7]. Це забезпечувало тісну координацію РНБ з Радою з економічної політики й фактично означало появу окремої економічної гілки в політиці національної безпеки. Таким чином, до традиційного тандему «зовнішня політика плюс оборона» було приєднано ще один важливий напрям – економічний (як внутрішній, так і зовнішній, глобальний).

Найважливішою функцією РНБ є стратегічне планування. Маючи у складі регіональні (Центральної та Східної Європи; Росії та України; Європи та інших регіонів) та проблемно-тематичні управління (глобальних і багатосторонніх проблем; регіональних програм; міжнародних економічних проблем тощо), РНБ США, спираючись на багатосторонній аналіз, здійснює масштабні дослідження, розглядаючи значне коло проблем національної безпеки. «Головною метою цих досліджень є намагання запобігти непослідовній політиці, що грунтується на миттєвих рішеннях тактичного характеру, й надати можливість президенту та його помічникам виробити стратегію, що відповідає вимогам зовнішнього світу» [7]. Успіх у координуванні політики США на вищому, стратегічному рівні обумовив поширення комплексного планування на рівнях відомств федерального уряду. На початку 1989 року своєрідний за функціями підрозділ-аналог РНБ створено у Міністерстві оборони. Процес розгалуження функцій РНБ США супроводжується відповідним розширенням поля координації державної політики, залученням до цього процесу державних і недержаних дослідницьких установ та аналітичних центрів, університетів.

Таким чином, РНБ США виконувала і виконує завдання скоординованого стратегічного державного планування, результати якого у вигляді рішень президента (наприклад, у вигляді періодичних доповідей президента про стратегію національної безпеки США) використовуються урядом як керівні при розробці політики, що відповідає напряму діяльності того чи іншого відомства. Більш докладно генезис та еволюцію стратегічного прогнозування і планування в системі органів державної влади в США, а також роль у цьому процесі РНБ розглянуто в одному з вітчизняних досліджень [4].

Як уже зазначалося, багато в чому на цьому досвіді концептуально грунтується політична практика інших країн, у тому числі і пострадянських, зокрема, Російської Федерації та України. Наприклад, в Україні законодавче і нормативно-правове регулювання питань створення системи стратегічного планування також грунтується на принципах комплексності та системності. Практично всі національні інтереси та напрями політики у сфері національної безпеки нашої держави, сформульовані президентською гілкою влади та ухвалені законодавством [8], мають