В Україні розробка науково-теоретичних проблем національної безпеки, у тому числі питань стратегічного планування, політики у цій сфері та створення політико-правової бази і відповідних державних структур, почалася практично з моменту набуття незалежності. Ключовим етапом цього процесу, на нашу думку, можна вважати утворення Президентом України Л. Кравчуком Комісії по підготовці пропозицій про статус, порядок діяльності і структуру Ради національної безпеки України [19]. Серед її завдань – організація розробки Концепції національної безпеки України, проекту Закону «Про національну безпеку України» та шляхів вирішення проблем у цій сфері.

З цією метою вона мала вести «наради і консультації з вищими посадовими особами Кримської АРСР, областей, міст Києва і Севастополя», представниками низки міністерств та відомств, і, що важливо – з представниками «постійних комісій ВР України, громадських організацій» [14]. Останні обставини, поряд з тим, що до її складу (всього – 23 вищих посадових особи на чолі з Л. Кравчуком), входили М. Горинь (на той час – заступник голови Комісії ВР України у закордонних справах) та голова Української республіканської партії Л. Лук’яненко (на той час – член Комісії ВР України у питаннях законодавства і законності) [19], можна розглядати як вдалу спробу досягнення керівництвом держави політичного консенсусу в складний і відповідальний для України історичний момент.

Раду національної безпеки України з тими функціями і завданнями, які в цілому збереглися майже до сьогодні, було утворено у липні 1992 року [20]. Саме з цього моменту остаточно було визначено статус Ради як «консультативно-дорадчого органу у системі державної виконавчої влади при Президенті України», а серед функцій – функції стратегічного планування у галузі національної безпеки та координації політики у цій сфері. При цьому чітко розподілялися оперативні та стратегічні функції діяльності Ради, введення в дію її рішень Указами або Розпорядженнями Президента України. Підкреслювалася необхідність використання для їх підготовки альтернативних джерел інформації, залучення міжвідомчих комісій як основних робочих органів Ради. Організаційно діяльність РНБ України забезпечував її Апарат на чолі з керівником, Секретарем РНБ – Державним радником України з питань національної безпеки [15].

Одними з перших рішень Президента України Л. Кучми було законодавче і організаційне посилення функцій стратегічного планування Ради національної безпеки України [21]. В подальшому це знайшло своє втілення в Конституції України (ст.107) та Законі України «Про Раду національної безпеки та оборони України» (ст. ст. 3, 4, 14).

Створювалися також відповідні науково-дослідні установи при РНБ України [21]. Так, з серпня 1994 року базовою державною науково-дослідною установою при РНБ України став Центр стратегічних досліджень з проблем національної безпеки. Невдовзі, а саме у грудні 1994 року [22], ці ж функції було покладено також на Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД).

Заслуговує на увагу те, що НІСД було утворено майже одночасно з утворенням Президентом України Л. Кравчуком Комісії по підготовці пропозицій про статус, порядок діяльності і структуру Ради національної безпеки України. Інститут засновано у грудні 1991 року Президією Національної академії наук України з ініціативи її президента академіка Б. Патона [13]. Згодом, у березні 1992 року, ця науково-дослідна установа була безпосередньо підпорядкована Президенту України. Серед завдань Інституту слід зазначити «розробку науково обгрунтованих глобальних стратегій та прогнозів соціально-економічного, державно-правового та духовного розвитку України, а також координацію досліджень з цих проблем» у нашій державі [23]. Зауважимо принагідно, що в досить короткий час цим колективом було напрацьовано і видано міждисциплінарну наукову роботу саме з питань стратегії розвитку України [17].

Сьогодні НІСД підпорядкований РНБО України. У взаємодії з іншими установами Національної академії наук України НІСД працює в межах 16 наукових проектів над фундаментальними і прикладними дослідженнями з проблем стратегій розвитку і національної безпеки України та окремих її складових. За результатами цих досліджень, станом на 1999 рік видано майже 100 наукових праць загальним накладом понад 25 тис. примірників. Інститут брав участь в опрацюванні таких стратегічних державних документів, як Воєнна доктрина України, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, Конституція України тощо.

Позитивний досвід діяльності науково-аналітичних установ при РНБО України, а також усвідомлення стратегічної важливості для України українсько-російських відносин мали наслідком логічне рішення Президента України Л. Кучми [24] про утворення при РНБО ще однієї базової дослідницької установи – Національного інституту українсько-російських відносин (НІУРВ). При цьому напрацьований досвід та методологічні підходи, дозволили не тільки порівняно швидко організувати його роботу, але й надати діяльності двох інститутів нової якості.

Насамперед мається на увазі, що саме з ініціативи НІСД і НІУРВ, за підтримки Б. Патона, Президії НАН України та активної участі її установ (передусім – Інституту економічного прогнозування), у лютому 1998 року Розпорядженням Президента України Л. Кучми було започатковано науково-дослідний проект «Україна – 2010» [16], який врешті-решт реалізувався у відповідній стратегічній програмі Уряду. Безумовно, що навколо цієї програми ще довго не вщухатиме дискусія, але зазначимо головне, що неодноразово підкреслювали і керівники держави, і представники наукової громадськості, наприклад, на науково-практичній конференції «Поглиблення економічних реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року» (Київ, 3-4 квітня 1999 року): чи не вперше з моменту отримання незалежності в Україні з’явився науково обгрунтований документ стратегічного рівня.

Підсумовуючи викладене, підкреслимо наведені вище відомості, які, безумовно, не слід розглядати як цілісне дослідження історії виникнення