виробництва продажу (реалізації)

а) щоденно

за контрактовими цінами

б) раз на місяць

різниця (відхилення)

("+");("-")

Рис. 1.3. – Облік готової продукції, що не має кількісних та якісних характеристик і яку не здають на склад

Коли продукція є унікальною (пароплав, будинок тощо), то відповідний випуск (передача замовнику) відображається записом, наведеним на рис. 1.4.

Рахунок обліку Рахунки обліку

виробництва продажу (реалізації)

фактична собівартість

Рис. 1.4. Облік випуску готової продукції, яка не здається на склад

Калькулювання виробничої собівартості готової продукції, надання послуг

Основи калькуляції.

Для правильного відображення в обліку вартісних параметрів (характеристик) продукції потрібно виконати калькуляційну про-цедуру, калькуляційні розрахунки визначення її фактичної вироб-ничої собівартості.

Фактична виробнича собівартість продукції визначається для різних потреб: фактичних результатів діяльності господарства, ці-ноутворення, ефективності технологічних та організаційних рі-шень, установлення раціональності затрат тощо.

Калькулювання — це визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю. За допо-могою калькулювання обліковують собівартість. Метою кальку-лювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість про-дукції. Для того щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, потрібно обліковувати її випуск. Для визначення собі-вартості продукції необхідні як кількісні, так і якісні її характери-стики. Продукція може бути виробом, роботою, послугою.

Собівартість продукції розраховують за калькуляційними елементами — статтями затрат. Статті затрат — можуть бути фінан-совими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті — прямі затрати та непрямі — накладні затрати. Широким є галузевий, а точніше виробничий аспект побудови собівартості. Номен-клатура статей затрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління.

Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, по-слуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й каль-куляційні одиниці.

Калькуляційними одиницями відносно готової продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) нату-ральної одиниці вимірювання.

Ці одиниці, вимірювання виникають у калькуляційному про-цесі послідовно. Для того щоб обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окре-мого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції — це процес, який складається з трьох послідовних процедур-етапів (рис. 1.5.).

ЕТАПИ КАЛЬКУЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

1 2 3

Об’єкти калькулювання собівартості продукції

Рис. 1.5. - Етапи та об'єкти калькулювання собівартості продукції

та їх взаємозв'язок

Водночас калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки крім основної продукції воно має калькулювати також продукцію допоміжного виробництва, яка використовується основним виробництвом, а також напівфабрикати (якщо вони випускаються).

Собівартість продукції обчислюють за допомогою прийомів (способів), які залежать від наявності або тих чи інших факторів калькулювання.

Чинники, що визначають процес калькуляції фактичної виробничої собівартості продукції.

Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є го-това продукція. Водночас на виробництві можливі побічна проду-кція, відходи виробництва, брак. Окрім того, безперервність тех-нологічного процесу, особливості його організації потребують врахування наявності незавершеного виробництва.

Вивчення складу елементів затрат як сукупності показує, що ця сукупність у вартісному вираженні характеризує одночасно вартість таких елементів: готової продукції, відходів виробництва, браку виробництва, побічної продукції, незавершеного виробниц-тва. Отже, ця сукупність, що не має конкретизації стосовно окре-мого елемента, досягається калькулюванням. Але для цього потрі-бні кількісні характеристики усіх названих чинників.

Згідно з нормативними актами готовою вважається продукція, що відповідає діючим стандартам, технічним чи договірним умо-вам, прийнята на склад та оформлена відповідним документом. Натуральні технічні та технологічні параметри готової продукції визначаються нормативними документами або договором. При цьому можливі два варіанти: готовий продукт має кількісні пара-метри або і кількісні і якісні. Усі ці характеристики мають бути зазначені в документах на випуск, інакше калькулювання собівар-тості продукції неможливе.

Особливу актуальність має облік випуску продукції у компле-ксних виробництвах, де з одного виду матеріалів виготовляють кілька видів готової продукції (металургійна, хімічна, гумотехнічна та інші галузі). Інколи разом з готовою продукцією з виробни-чого процесу одержують побічну, а іноді й супутню продукцію. Наприклад, під час виробництва аміаку одержують вуглекислий газ, у броварному виробництві супутньою продукцією є вуглекис-лота, у виробництві капролактаму побічним продуктом є сульфат амонію тощо.

За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція мало чим відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Аналогічні натуральні (кількісні та якісні) характеристики мають й інші вихідні елементи виробництва: відходи, брак, незавершене виробництво. Таким чином, усі названі вихідні елементи процесу виробництва стають об'єктами калькуляції фактичної собівартості готової продукції, їх наявність або відсутність ускладнює або полегшує (спрощує) процедуру калькулювання. А поєднання визначає метод (або спосіб) калькуляції.

Відходи виробництва — це залишки сировини, матеріалів, які утворюються у процесі виробництва та частково або повністю втратили первинні властивості. Крім того, до відходів належать також продукти фізико-хімічної переробки сировини, які не є метою ви-робництва (їх можна використовувати іноді з невеликою витратою).

Разом з тим відходи слід відрізняти від технологічних втрат: вигару, усушування, упікання тощо.

У калькуляційних процесах важливим моментом є оцінка від-ходів. Сьогодні відходи оцінюються переважно за цінами можли-вої реалізації.

Усі відходи у виробництві мають бути здані на склад і оформ-лені накладними.

Раціональне використання відходів потребує контролю за їх утворенням та використанням з боку бухгалтерської служби.

Побіжна продукція як вихідний елемент виробничого процесу також має якісні та кількісні параметри, які мають дістати вар-тісну характеристику. Вона оцінюється за твердими або договір-ними цінами, її вартість вираховують з затрат