Новостворені підприємства розробляють облікову політику до початку своєї господарської діяльності.

Кожне підприємство, розробляючи власну облікову політику, повинно враховувати специфічну діяльність, ті чи інші особливості, які притаманні лише даному суб’єкту господарської діяльності.

На вибір облікової політики підприємства впливають різні фактори, однак серед них можна виділити такі, які повністю визначають облікову політику підприємства.

Облікова політика є сутністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил.

Призначення облікової політики необхідно розглянути з точки зору призначення самого бухгалтерського обліку, складовою якого вона є, а саме:

забезпечення збереження майна власника;

надання інформації власником для здійснення управління. Якщо управлінський персонал підприємства працює за наймом, то повинна бути реалізована захисна функція бух. обліку через створення власником незалежної та підпорядкованої тільки йому служби внутрішнього контролю;

захист інтересів суспільства через загальносуспільне значення

обліку;

забезпечення власника інформацією про фінансові результати.

Поряд з бухгалтерським обліком, облікова політика, як його складова, покликана забезпечувати виконання розглянутих функцій в будь-який момент та в будь-яких економічних системах.

Формування та реалізація облікової політики можливі на трьох взаємозв’язаних рівнях, відповідно яких розрізняють регіональну, державну облікову політику й облікову політику підприємства.

На регіональному рівні облікова політика може формуватися в межах геополітичних або економічних об’єднань. Під регіоном розуміється група країн, які є окремим економіко-географічним або близьким за національним складом і культурою, або однотипним за суспільно-політичним устроєм районом світу. Тому державна політика учасника таких об’єднань буде формуватися відповідно до регіональної.

Державна політика у сфері обліку – явище складне та багатогранне. Це в першу чергу, зумовлене винятковим значенням і роллю держави в загальній політичній системі суспільства. Держава є власником ОЗ в-ва, визначає основні напрямки розвитку суспільства, вступає організацією громадян, має спеціальний апарат управління та примусу, здійснює правотворчу функцію, характеризується єдністю законодавчих управлінських і контрольних функцій, є єдиною повновладною організацією у межах всієї країни.

Ступінь свободи конкретного підприємства у формуванні облікової політики законодавчо обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку у вигляді переліку методик і облікових процедур, серед яких передбачаються допустимі альтернативні варіанти. Підприємство має можливість вибору конкретних способів оцінки, калькулювання, складу бух. рахунків тощо. Облікова політика окремих під-в цілком залежить від державної політики, якщо в державі централізоване регулювання обліку, то облікова політика під-в відсутня.

Облікова політика має свої суб’єкти, об’єкти і елементи. На рівні держави суб’єктами облікової політики є: Методологічна рада при Міністерстві фінансів; Міністерство фінансів; Кабінет міністрів; Верховна Рада; Національний банк України; державна податкова адміністрація та інші органи влади. Суб’єктом облікової політики на різні підприємства, в першу чергу, є власник.

Суб’єкт ведення обліку (бухгалтер, аудитор, бухгалтерська служба) розробляє пропозиції з формування облікової політики та надає їх власнику, який затверджує Наказ про облікову політику або інший документ, що оформлює облікову політику. При цьому повинні бути передбачені певні складові облікової політики.

Оскільки облікова політика є складовою частиною системи бухгалтерського обліку, вона охоплює всі його рівні: організаційний, методичний, технічний. Складовими облікової політики на найближчому рівні є об’єкти та елементи.

Під об’єктом облікової політики розуміють будь-яку норму або позицію підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку, щодо якої існують альтернативні варіанти.

Елементи облікової політики – це можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства.

Наприклад, суб’єктом облікової політики можуть бути основні засоби, а елементами облікової політики, які йому відповідають, - мету нарахування амортизації, строк корисної експлуатації, ліквідаційна вартість основних засобів тощо; об’єкт – форма обліку; а елементи – журнальна, матеріально-ордерна, спрощена, комп’ютерна форма, тощо.

Процес формування облікової політики включає вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку із сукупності затверджених законодавчими та нормативними актами, відповідно до особливостей господарської діяльності конкретного підприємства. Формування облікової політики може здійснюватись одним із таких способів:

головним бухгалтером і керівником підприємства;

головним бухгалтером і керівником підприємства із залученням відповідних спеціалістів;

внутрішнім аудитором або аудиторською службою;

створенням або наданням повноважень спеціальної комісії;

залученням спеціалізованої фірми.

Облікова політика підприємства – це, насамперед, політика власника, тому саме він вирішує, які з перерахованих суб’єктів будуть формувати облікову політику. Якщо власників декілька, облікова політика підприємства затверджується рішенням зборів засновків.

Облікова політика підприємства визначається на підставі принципів, методів та процедур, регламентованих не тільки національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Застосовані тут також норми інших нормативно-правових документів, що регулюють методологію бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які розроблені відповідними органами в межах компетенції.

Розглядаючи всі теоретично можливі варіанти, підприємства при формуванні власної облікової політики встановлюють її лише щодо тих господарських операцій та подій, які мають місце в їх діяльності або плануються в найближчому майбутньому. Наприклад, підприємство не здійснює і не планує здійснювати виробничу діяльність. У зв’язку з цим немає необхідності розглядати в його обліковій політиці методи калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), визначати перелік та склад змінних і постійних загально виробничих витрат тощо.

Передбачати наперед усі події та намагатися їх формалізувати в межах облікової політики не варто, оскільки облікову політику може бути доповнено при виникненні на підприємстві фактів господарського життя, що не мали місця раніше.

Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, галузі та інших особливостей діяльності. Разом з тим облікова політика підприємства не повинна суперечити Закону про бух облік та чинним П(С)БО. Також має бути дотримано одну найважливішу умову –