Згідно Господарського кодексу України на території України можуть діяти такі види підприємств:

-індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;

-сімейне, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

-приватне, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;

-колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного підприємства;

- державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

-державне, засноване на загальнодержавній власності;

-спільне, засноване на базі об'єднаного майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав;

-підприємство, засноване на власності юридичних осіб та громадян інших держав.

Діяльність, правила створення, права і обов'язки учасників та засновників усіх видів підприємств (крім заснованих на державній власності) регулюються Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП. За цим Законом господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;

- товариство з обмеженою відповідальністю, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків;

- товариство з додатковою відповідальністю, статутний фонд якого поділений на частки: розмір часток визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостачі сум — додатково належним їм майном в однаковому кратному для всіх учасників розмірі внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачений в установчих документах;

- повне товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

- командитне товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, відповідальних за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві є два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.

Для організації аудиту необхідне:

- розуміння діяльності підприємства, його організації, галузі, у якій здійснюється ця діяльність (бізнес);

- одержання й аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому, а також про облік і відображення господарських операцій;

- вивчення форми і методів обліку, визначення їх відповідності пропонованим до них вимогам;

- глибина і спосіб вивчення залежать від складності форми обліку і від того, у якому ступені аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю;

- аналіз форм і методів обліку з письмовим викладом фактів, складання схем документообігу, анкет (чи комбінація цих методів);

- використання результатів аналізу діяльності, проведеного клієнтом з його згоди;

- контроль процесу відображення деяких операцій в обліку ("наскрізна перевірка") як допоміжна процедура до аналізу форми і методів обліку;

- перевірка того, що протягом усього періоду діяльності форми і методи обліку застосовувалися так, як це відбито в нормативних документах.

Аудит повинні здійснювати аудитори, що можуть працювати чи самостійно в аудиторській фірмі.

Оптимальним варіантом організації праці аудиторської фірми є період, що охоплює хоча б чотири роки. У цьому випадку аудитор добре ознайомлений з підприємством, а проведення визначених видів робіт розподіляє по роках. Тобто поточна робота планується з урахуванням перспективного плану (на чотири роки). В іншому варіанті, коли перевірка здійснюється одноразово, усі види робіт плануються в повному обсязі. При цьому складніше в стислий термін провести кваліфіковані аудит і організувати на належному рівні роботу аудиторів.

Зрозуміло, що виходячи з цих двох варіантів організації аудиту, по-різному буде розподілятися і плануватися робота.

Розглянемо перший варіант організації аудита, коли працює група аудиторів і причому постійно (чотири роки). У групу включають аудиторів різної кваліфікації. Необхідною умовою є психологічна сумісність людей, що будуть працювати, разом тривалий період. Як професіонали вони повинні добре знати свою ділянку роботи і доповнювати один одного.

Спочатку розробляється загальний поточний план роботи групи, виходячи з перспективного а надалі —кожного учасника групи зокрема. При цьому визначають трудомісткість усієї роботи і рівномірно з урахуванням кваліфікації, важливості й обсягу розподіляють її між учасниками з таким розрахунком, щоб робота була виконана в максимально короткий термін. Закордонний, а також деякий вітчизняний досвід проведення аудиту свідчить, що максимальним є термін 2 тижні.

При другому варіанті організації аудита, коли він проводиться одноразово, усі роботи виконуються в повному обсязі так, щоб можна було переконатися в реальності і законності звітності і правильності відображення господарської діяльності в бухгалтерському обліку.

Організація проведення аудиту по обсягам і трудомісткості значною мірою залежить від рівня і наявності внутрішнього аудиту. Високий рівень внутрішнього аудиту і довіра до нього дозволяють скоротити терміни проведення аудиту в цілому і зосередити увагу на інших питаннях, зв'язаних в основному з майбутнім розвитком підприємства.

У роботі аудитор використовує необхідну інформацію, що дозволяє визначити, до якої галузі діяльності відноситься підприємство клієнта. Аудитор повинний мати такий рівень знань про галузь і підприємство клієнта, що дозволить йому визначити події, операції і види діяльності, що, на його думку, можуть мати істотний вплив на фінансову інформацію. Крім того, аудитор