У зв’язку з новою обліковою політикою, пов’язаною з прийняттям Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та прийняттям нового плану рахунків бухгалтерського обліку собівартість реалізованої продукції за звітний період представляє всі виробничі витрати підприємства (крім загально виробничих витрат і витрат на збут).

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона визначається розподілом собівартості готової продукції на складі і тієї, що відвантажена. Показники собівартості не регламентуються положеннями, а їх визначення цілком належить до прерогативи самого підприємства. Визначення собівартості продукції необхідне для того, щоб підприємство мало змогу орієнтуватися, за якою ціною доцільно здійснювати реалізацію продукції.

Процес визначення собівартості виготовленої продукції та процедури контролю операцій, які формують собівартість (при умові. що підприємство використовує рахунки класу 8 „ Витрати за елементами”)наведено на мал. 4.

Для всіх підприємств (крім малих) усі витрати класифікуються і обліковуються за видами діяльності на рахунках класу 9 „Витрати діяльності”. Такий облік витрат дозволяє без особливих зусиль здійснити перевірку інформації, що відображається у „Звіті про фінансові результати”. Ця інформація дає можливість здійснювати перевірку результатів діяльності в напрямі функціонального групування доходів і витрат. Але в зв’язку з тим, що вартість реалізації є її дохід, що обліковується на рахунку 90 „Собівартість реалізації”, та за даними цього рахунка можна здійснити перевірку інформації про собівартість реалізованої готової продукції.

Малі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунку класу 8 „ Витрати за елементами”. Усі витрати (включаючи матеріальні витрати (рах.20), витрати на оплату праці (рах.81), витрати на соціальні заходи (рах.82), амортизація (рах.83), інші операційні витрати (рах.84), інші витрати (рах.85)) списуються безпосередньо з кредиту цих рахунків у дебет рахунка 23 „Виробництво” (у частині тільки прямих і виробничих витрат ). Підприємства, які використовують облік витрат тільки із застосуванням рахунків класу 8 „ Витрати за елементами” (такі підприємства взагалі можуть не використовувати рахунки класу 9 „Витрати діяльності” ), всі витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, а також витрати при надзвичайних операціях обліковуються на рахунку 85 „Інші витрати”.

Мал. 4 Процедури контролю операцій, які формують собівартість продукції

Розглянемо і інші процедури контролю, які необхідно здійснювати під час ревізії витрат, собівартості продукції, що впливає на фінансові результати. Для перевірки обґрунтованості цих результатів та правильності визначення цін на випущену та реалізовану продукцію доцільно, в першу чергу, перевірити правильність розрахунку планової (нормованої) собівартості продукції за окремими її видами і об’єктами.

Обґрунтування планових (нормативних) витрат ревізор перевіряє за окремими цехами, окремими групами або видами продукції, економічними елементами та статтями калькуляції. Крім того, перевірка витрат здійснюється за способами включення в собівартість продукції (прямі і непрямі витрати). В умовах ринкової економіки важливе значення мають провізорні калькуляції, які складаються для визначення очікуваної собівартості. Це потребує перевірки розрахунків щодо складання цих калькуляцій. Під час ревізії доцільно застосувати розрахунково – аналітичні методичні прийоми контролю. Це потребу зіставлення фактичної (облікової) собівартості окремих видів виготовленої і реалізованої продукції з нормативною собівартістю.

Ревізор повинен перевірити правильність визначення як нормативної, так і фактичної собівартості продукції. У зв’язку з цим перевірку витрат на виробництво і собівартість продукції доцільно здійснювати за наступними напрямами:

формування витрат за економічними елементами;

обґрунтованість і рівень витрат у окремих цехах;

правильність ведення аналітичного обліку витрат, обґрунтованість їх списання і розподілення непрямих витрат;

відповідність залишків достовірним первинним документам;

вивчення суті і змісту первинних документів, на підставі яких списуються витрати;

виявлення можливих фактів списання нестач, псування і крадіжок матеріальних цінностей на собівартість продукції;

дослідження собівартості окремих видів продукції.

У процесі ревізії встановлюють правильність нормативних статей калькуляції собівартості продукції та порівнюють дані цієї калькуляції з даними звітної калькуляції. Особливу увагу приділяють тим статтям, де допущені значні перевитрати чи різка економія витрат за окремими цехами і видами продукції. Перевіряють також списання фактичних витрат за встановленими нормами у випадках, коли взагалі не відображають і не обліковують відхилення від норми.

При проведенні ревізії ревізор використовує матеріали поточного фактичного контролю, а саме : акти контрольних запусків і контрольного розкроювання сировини і матеріалів на виробництві, дані хронометричних спостережень, матеріали контрольних перевірок і аналізу хіміко технічних лабораторій підприємства про додержання рецептури, акти обсягу виконаних робіт і інші.

Під час ревізії витрат на виробництво, перш за все, потрібно перевірити собівартість нормативних калькуляцій окремих видів продукції за статтями витрат, а також перевірити розрахунки нормативної собівартості продукції, що реалізується.

Перевірку обґрунтованості нормування витрат починають із дослідження діяльності й обґрунтованості комплексних витрат (витрати на підготовку і організацію виробництва, витрат щодо утримання й експлуатації обладнання, цехових і загально виробничих витрат, транспортно – заготівельних витрат, інших виробничих витрат та позареалізаційних витрат).

Перевіряючи розрахунки нормування витрат на освоєння виробництва, цехів і агрегатів, особливу увагу звертають на можливі випадки, коли до них включаються витрати, які не мають відношення до операцій, пов’язаних з підготовкою і освоєнням виробництва.

Перевірку нормування витрат на утримання й експлуатацію обладнання здійснюють за окремими стадіями.

Нормування цехових і загально виробничих витрат перевіряють на підставі вивчення структури організації управління, акцентуючи увагу на її спрощення.

Нормативи витрат, що пов’язані з випробуванням, дослідженням, раціоналізацією, винахідництвом і технічним удосконаленням перевіряють у взаємозв’язку з організаційно – технічними заходами підприємства і цехів, з очікуваним економічним ефектом від проведенням таких заходів.

Витрати на спецодяг та спецвзуття порівнюють під час ревізії з нормативами.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють кошторис витрат на виробництво за елементами.