Самостійно виявлені помилки:

ѕ суми витрат, не включені до валових витрат у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок, та виявлених у звітному податковому періоді, включаються до валових витрат;

ѕ суми витрат, зайво включених до валових ви-трат у минулих податкових періодах, - виключаються з валових витрат.

При цьому, якщо помилка допущена у бухгалтерському обліку минулих звітних років, то здійснюється бухгалтерські записи:

Дт 44 Кт Різні,

Дт Різні Кт 44.

У випадку виправлення помилки, що була допущена у звітному податковому році, рахунок 44 не застосовується.

Висновки до розділу

Розробка і впровадження національних положень бухгалтерського обліку наблизили бухгалтерські дані до вимог податкової звітності, однак до остаточного рішення питання інтеграції бухгалтерського і податкового обліку ще далеко.

Вивчення світової практики показало, що в багатьох країнах це питання вимагає окремого обліку об'єктів бази оподатковування, дані бухгалтерського і податкового обліку цілком або частково узгоджуються між собою. В Україні підприємства зобов'язані вести податковий облік, що значно ускладнює роботу бухгалтерії, особливо якщо врахувати необхідність складати податкову звітність не раз у рік, як у більшості країн світу, а щокварталу. Тому доцільно розглянути проблему можливості інтеграції названих видів обліку в сучасних умовах. Цього вимагає практика підприємств усіх галузей народного господарства, оскільки:

Формування показників у бухгалтерському і податковому обліку досить істотно відрізняється, а підготовка податкової звітності вимагає значних витрат часу на нагромадження даних, що приводить, як правило, до збільшення чисельності працівників бухгалтерії та до збільшення витрат на оплату праці;

Управлінський аспект

У підприємствах останнім часом управлінню витратами на виробництво й реалізацію продукції не приділяється достатньої уваги. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству забезпечити оптимальний рівень витрат виробництва, максимізувати прибуток, підвищити конкурентноздатність. Керування витратами - це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються. Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління витратами на виробництво й реалізацію продукції.

Під керуванням собівартістю продукції розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є: прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю.

Важливим елементом керування витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і вишукування можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточним й перспективним. Перспективний план розробляється на кілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво й реалізацію. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції й величину витрат на одину грн. товарної продукції. Розрахунки планової собівартості продукції використаються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін. При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження й досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану за собівартістю повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.

Послідовність складання плану за собівартістю наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва й керування; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної й реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне опиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування спрямована на організацію контролю витрат й одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації.. Організація внутрівиробничого планування й обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрата персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування – це метод розробки й установлення граничних величин запасу й витрати виробничих й інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва й збуту продукції.

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання й контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці й стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми й нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку зі зміною технології й