Відділ контролю якості – його робота полягає в перевірці і дотриманні якості продукції .

Відділ складу – займається зберіганням як готової продукції так і сировини

Контрольні функції посадові особи здійснюють при виконанні своїх функціональних обов'язків. Нормативно вони зафіксовані в посадових інструкціях.

Організаційна структура підприємства представлена в графічному вигляді на рисунку 1.1.

Рис.1.1 — Структура ТзОВ «Снєжка»

1.3 Методика проведення аудиту ТзОВ «Снєжка»

Становлення аудиту — процес достатньо тривалий, він не закінчився і нині. Сучасна американська концепція "аудитом називає систематичний процес об'єктивного збору і оцінювання свідчень про економічні дії і події з метою визначення рівня відповідності цих тверджень встановленим кри-теріям і надання результатів перевірки зацікавленим користувачам"[13,19].

Факти, які відображені у фінансових звітах, є предметом аудиторської перевірки. Аудитор має - знайти і оцінити докази, що підтверджують його судження про відповідність фактів встановленим критеріям. Наприклад, при проведенні фінансового аудиту доказами, які свідчать про рівень відпо-відності показників, що містяться у фінансовому звіті, у звичайних прин-ципам обліку, слугують облікові дані, а також інформація, одержана шля-хом опитування, спостережень, фактичного огляду майна та ін.

Процес збору і оцінювання свідчень вимагає об'єктивності, що полягає в здатності аудитора зберігати неупередженість при виборі й оцінюванні доказів. Ця неупередженість позиції є складовою поняття "незалежність аудитора".

У процесі перевірки аудитор має передусім сформулювати думку про перевірені факти. Думка аудитора визначає, наскільки вони відповідають критеріям і стандартам, прийнятим критеріям обліку. Кінцевим результа-том будь-якого аудиту є складання висновку чи звіту, в якому аудитор оці-нює відповідність фінансового звіту прийнятим принципам обліку.

Зрозуміло, що трактування мети аудиторської перевірки — це важливе й принципове питання, яке зумовлює суть і методи її проведення. Зокре-ма, якщо метою аудиту є висловлення аудитором висновку про те, чи відпо-відає фінансова звітність інструкціям, то при проведенні аудиторської пере-вірки увага акцентується на правильності заповнення і своєчасності подан-ня фінансових звітів. Підтвердження ж достовірності інформації вимагає ретельної перевірки звітності та обліку на підприємстві із застосуванням необхідних методів, а саме — зустрічна перевірка, інвентаризація та ін.

У сучасній теорії аудиту об'єктом підтвердження є фінансова звітність. Аудитори збирають свідчення, щоб оцінити, чи об'єктивно вона складена, і відобразити свою думку в аудиторському висновку. Якщо зібрано достат-ньо свідчень, які дають підставу стверджувати, що фінансова звітність не введе в оману уважного користувача, то аудитор робить висновок про її об'єктивність. Якщо ж аудитор вважає, що звітність представлена не-об’єктивно, або ж він не може дійти якогось висновку (через недостатність зібраних аудиторських свідчень чи нездоланні перешкоди), він зобов'яза-ний сповістити про це користувачів шляхом аудиторського висновку.

У спеціальній зарубіжній та вітчизняній літературі підкреслюється, що не аудитор, а саме адміністрація підприємства-клієнта відповідає за пра-вильність облікової політики, за створення й використання в господарській системі внутрішнього контролю і за об'єктивність складання фінансової звітності [72, 44].

Останнім часом у зарубіжній практиці звітність цілого ряду компаній включає звіт про зобов'язання адміністрації і про відносини з аудиторською фірмою. В ньому, як правило, вказується на відповідальність адміністрації за об'єктивність складання фінансової звітності та характеризується роль аудиторського комітету і його відносини з незалежним аудитором (неза-лежною аудиторською фірмою).

До відповідальності адміністрації за об'єктивність фінансової звітності належить також і прерогатива у визначенні тієї інформації, яку компанія вважає необхідною оприлюднити. Разом з тим, хоч адміністрація і цілко-вито відповідає за підготовку фінансової звітності, можливі й такі ситуації, коли аудитор висловить інші міркування щодо конкретних обставин у цій господарській системі. Якщо ж адміністрація наполягає на такому харак-тері розкриття інформації у фінансовій звітності, який аудитор вважає не-прийнятним, то аудитор має право скласти негативний висновок, із заува-женнями, чи відмовитись від надання аудиторського висновку.

Аудит проводиться так, щоб забезпечити розумну гарантію того, що суттєві неточності у фінансовій звітності буде виявлено. Принцип розум-ної достатності полягає в тому, що аудитор не може бути абсолютним га-рантом правильності фінансової звітності. Якщо б аудитор відповідав за те, що всі елементи фінансової звітності абсолютно правильні, то кількість необхідних аудиторських свідчень і відповідно вартість виконання аудиту зросли б настільки, що сам аудит втратив би свою економічну доцільність. Тому в разі, коли в результаті аудиту не виявлено певної суттєвої неточ-ності, аудитор видає аудиторський висновок без зауважень і вказує на те, що він діяв відповідно до прийнятих стандартів аудиту.

У спеціальній зарубіжній літературі розрізняють два види неточностей: помилки і відхилення від норм [72, 44].

Відхилення від норм — це навмисно неправильне відображення й подання даних обліку та звітності однією чи кількома особами зі складу керівництва чи службовців підприємства, яке включає: маніпуляцію обліковими записами і фальсифікацію первинних документів, реєстрів і звітів; неадекватні записи в обліку, які викривляють зміст господарських операцій і порушують правила, визначені законодавством чи обліковою політикою підприємства; навмисно неправильні оцін-ки активів і методів їх списання; знищення чи пропуск результату коригу-ючих записів чи документів; знищення результатів господарських операцій.

Помилка — ненавмисне викривлення фінансової інформації в резуль-таті арифметичних чи логічних похибок в облікових записах, недогляду в повноті обліку чи неправильного подання фактів господарської діяльності, наявності і стану майна, розрахунків та ін.

Відхилення від норм чи помилки класифікують:—

порушення чинного законодавства;—

недотримання нормативних актів, що визначають організацію та методологію обліку;—

недотримання протягом звітного року прийнятої облікової політики відображення в бухгалтерському обліку окремих господарських операцій і оцінки майна;—

порушення принципу віднесення доходів і витрат до звітних періодів;—

недотримання єдності і розмежування обліку витрат, які відносяться на витрати виробництва і збуту, на