принцип превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про підприємство, дату звітності та звітній період, валюту звітності та одиницю її виміру, відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду, облікову політику підприємства та її зміни, консолідацію (ліквідацію) окремих видів діяльності, обмеження щодо володіння активами, участь у спільних підприємствах, виявленні помилки минулих років та пов’язані з ними коригування, переоцінку статей фінансових звітів, іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:

- назву, організаційно-правову форму та місце знаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської компанії;

- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них. У примітках до фінансових звітів слід розкривати:

- облікову політику підприємства;

- інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями (стандартами);

- інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Предметом аудиту фінансової звітності є достовірне відображення у фінансовій звітності в усіх суттєвих аспектах реального фінансового становища, взаємозв’язку та несуперечності показників окремих форм звітності, відповідності фінансової звітності вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку № 1-5; розкриття у звітності підприємства усіх суттєвих аспектів облікової політики.

Достовірність бухгалтерської звітності – це такий ступінь точності даних бухгалтерської звітності особи, що підлягає аудиту, який дозволяє користувачу цієї звітності робити на її основі правильні висновки про майновий і фінансовий стан особи, що підлягає аудиту і про результати її господарської діяльності, а також для прийняття рішення на підставі облікових даних. Метою аудиту фінансової звітності є надання аудиторського висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах стандартам, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів [24, с. 68] За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб”єкта господарювання.

Думка аудитора про достовірність або недостовірність бухгалтерської звітності повинна базуватися на зібраних в ході аудиту необхідних і достатніх підтверджень. При цьому збір і аналіз аудиторських підтверджень повинен здійснюватись на систематизованій основі, обґрунтовуючи впевненість аудитора щодо складеного висновку відносно достовірності складеної бухгалтерської звітності, яка перевіряється.

На основі отриманих в ході досліджень підтверджень аудитор повинен сформувати думку про відповідність бухгалтерської звітності наступним критеріям (аудиторським судженням): повнота, існування, права і обов’язки, подання, оцінка.

Зазначені критерії можна деталізувати на наступні:

- загальна прийнятність звітності (чи відповідає звітність в цілому вимогам до неї і чи не містить суперечливої інформації);

- обґрунтованість (чи існують підстави для включення у звітність вказаних у ній сум);

- повнота (чи включені у звітність всі належні суми, зокрема, чи всі активи і пасиви належать підприємству);

- оцінка (чи правильно оцінені і безпомилково підраховані всі об”єкти обліку);

- класифікація (чи є підстави для віднесення суми на той рахунок, на якому вона записана);

- поділ (чи віднесені всі операції, що проводилися незадовго до дати складання балансу або безпосередньо після неї, до того періоду, в якому вони були проведені);

- охайність (чи відповідають суми окремих операцій даним, які наведені в книгах і журналах аналітичного обліку, чи правильно вони підсумовані, чи відповідають підсумкові суми даним, наведеним в Головній книзі);

- розкриття (чи занесені об”єкти обліку в фінансову звітність і чи правильно вони відображені у звітних формах) [25,с.28].

Отже, підсумовуючи все вищесказане, завданнями аудиту фінансової звітності підприємства є:

дослідити достовірність та відповідність записів звітності даним Головної книги та регістрів аналітичного обліку;

прослідкувати за своєчасністю подання бухгалтерської звітності до відповідних державних органів;

вивчити взаємо узгодженість показників звітності підприємства;

порівняти дані річної фінансової звітності з даними квартальної і поточної фінансової звітності;

оцінити можливість постійного функціонування підприємства;

оцінити вплив подій, що відбулися, на фінансову звітність та їх відображені в звітності.

При проведенні аудиту фінансової звітності вивчаються наступні питання:

чи наявні документи про реєстрацію підприємства як платника податків;

чи дотримуються терміни подання звітності податковим органам, управлінню статистики, органам управління спеціальними позабюджетними фондами тощо;

чи правильно відображені дані в поточному бухгалтерському обліку і чи внесені зміни, виправлення до фінансової звітності.

Аудитор при проведенні аудиту фінансової звітності підприємства повинен перевіряти достовірність початкових та порівняльних показників цієї звітності. При цьому слід враховувати, що початкові та порівняльні показники повинні відображати результати фінансово-господарської діяльності підприємства за попередній період, а також, свідчити про постійність його облікової політики в звітному та попередньому періодах.

1.2. Огляд літературних джерел і характеристика нормативних документів, що регламентують організацію бухгалтерського обліку і аудиту фінансової звітності підприємства.

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами. Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або скасовують норми права.

Сукупність нормативних актів становлять нормативну базу аудиту. Вона поділяється на зовнішню і внутрішню:

зовнішня – відповідні закони, постанови накази, інструкції, положення, оподаткування, стандарти бухгалтерського обліку та національні стандарти аудиту. Вони потрібні аудитору для встановлення