Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV - передбачає загальні поняття, визначення термінів, визначає мету бухгалтерського обліку і фінансової звітності – надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства; визначає основні принципи, на яких базується бухгалтерський облік і фінансова звітність, визначає організацію і ведення бухгалтерського обліку, загальні вимоги до складання фінансової звітності в Україні. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (далі – П(С) БУ) 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 - дає класифікацію зобов'язань на довгострокові і поточні. Визначає умови їх відображення в балансі. Розкриває зміст статей балансу, зокрема – по зобов'язаннях.

П(С) БУ 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 - розкриваються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання і її відображення у фінансовій звітності. Передбачає визначення термінів:

П(С) БУ 12 «Фінансові інвестиції» - наводиться визначення справжньої вартості довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки.

П(С) БУ 14 «Оренда» - наводиться порядок оцінки мінімальних орендних платежів по обліку зобов'язання орендаря по фінансовій оренді.

П(С) БУ 17 «Податок на прибуток» - стандарт визначає умови визнання зобов'язань підприємства по податку на прибуток, їх оцінку і відображення у фінансовій звітності.

Універсальною правовою нормою для врегулювання широкого кола зобов'язань є цивільно-правовий договір, який отримав назву господарського. З метою залучення позикових засобів складається кредитний договір між установою банку і підприємством. В даний час найбільш поширеним видом отримання підприємством кредиту в Україні є банківський кредит. Порядок документального оформлення кредитування регламентується Положенням «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 246 від 28.09.95 р., Цивільним кодексом України, ст.3, 90, 380 і ін. Чинне законодавство України забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних капіталів банків, для внесення платежів до бюджету і позабюджетні фонди.

Порядок розрахунків за допомогою векселів регламентується Законом «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001; «Положенням про простий і переказний вексель», затверджену ухвалою ЦВК і СНК СССР від 07.08.37; Постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17.06.92, Указом Президента України «Про розширення сфери обігу векселів» від 26.07.95, листом Мінфіну України «Про бухгалтерський облік вексельного обігу» від 12.08.92 № 18-4116 (з подальшими доповненнями і змінами) і листом ДПА України від 17.01.97 № 15-0214 (10-372).

Різновидом позикового капіталу по своєму економічному змісту є: заборгованість по оплаті праці, заборгованість за перерахунками до бюджетних і позабюджетних фондів і інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства. Трудові відносини тих, що працюють на підприємствах всіх форм власності регулюються законодавчими актами по праці і соціальним питанням, а також засновницькими документами підприємства і колективним договором. Право на працю і винагороду за нього закріплене Конституцією України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яка, згідно трудового договору, власник або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, місцеві бюджети і державні цільові фонди визначається відповідно до законів України. Прибутковий податок з доходів громадян утримується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13-22 і Інструкцією про прибутковий податок з громадян від 21.04.93 №12, а також Законом України від 13.02.98 № 129 «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13-22 і Законом України від 23.03.99 № 539-XIV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Об'єктом оподаткування доходів громадян є сукупний дохід оподаткування за календарний рік, отриманий зі всіх джерел. Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженими постановою Верховної Ради України від 14.01.98 № 16/98, визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціального захисту, який включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності, безробіття з незалежних від них причин, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків. Порядок нарахування, витрачання і обліку розрахунків по збору на державне обов'язкове соціальне страхування регламентується Законом України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» від 26.06.97 № 402 (із змінами), Інструкцією про порядок нарахування, обліку і використання засобів Фонду соціального страхування України, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування України від 26.08.99 № 11, Наказом Міністерства праці і соціальної політики України «Про здійснення збору на соціальне страхування на випадок безробіття» від 03.10.97 № 4. Порядок нарахування