Дальший теоретичний розвиток з поглибленням економічної самостійності регіонів України розкриває значні перспективи для ефективного регулювання ринку праці. Їх реалізація в новій для регіонів економічній ситуації повинна враховувати специфічність взаємозв’язку попиту на робочу силу та її пропозиції, що в наших умовах характеризується такими домінантними тенденціями:

залишаються невикористаними зумовлені наявністю достатнього природно-ресурсного і нагромадженого виробничого потенціалів регіональні можливості підтримки реального попиту на робочу силу на високому рівні;

переважання структурно-регресивних форм руху робочої сили та існуючий характер падіння попиту на неї значно ускладнюють досягнення збалансованого етапу територіальних ринків праці, розробку і запровадження невідкладних державних заходів по нормалізації процесів робочої сили;

повноцінне діяння стимулів до праці та пов’язане з ним очікуване зростання трудової активності працездатного населення на основі глибоких перетворень у відносинах власності істотно стримуються відсутністю потужного мотиваційно-рушійного фактора в системах оплати праці внаслідок централізовано встановлених обмежень у цій сфері.

За умов проведення економічних реформ і подолання призових явищ в усіх сферах життєдіяльності суспільства основним об’єктом регулятивного впливу можуть стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру у сфері зайнятості населення, на яких аномальне загострення проблем безробіття та працевлаштування населення вимагає активних, цілеспрямованих засобів протидії. Залежно від прийнятого варіанта загальної санації економіки регіону і основних структурно-функціональних характеристик територіальних ринків праці визначити практичні дії по формуванню відповідного соціального-економічного середовища, максимально орієнтованого на розвиток усієї системи відтворення сукупної робочої сили. З огляду на це, на особливу увагу заслуговують такі процеси.

По-перше, обмеженість вибору прийнятого сфери прикладання праці для населення, яке бажає працювати за наймом, внаслідок недостатньої розвиненості альтернативних державному секторів економіки, а також зростання виробництва спричиняють високий рівень вимушеної неповної зайнятості населення, формування територіально локалізованих осередків підвищеного зареєстрованого і прихованого безробіття.

По-друге, склалися не адекватні зрушенням в економічній базі територіального розвитку і змінам в обсягах виробництва темпи формування основного резервного сегмента ринку праці — контингенту вивільнених працівників, за допомогою якого в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання, і тим самим вдосконалюються територіально-галузева структура зайнятості населення.

По-третє, незбалансованість процесів відтворення робочих місць з наявною робочою силою, нагромадження виробничого устаткування з наднормативним строком експлуатації посилюють суперечність між формальною зайнятістю працездатного населення і фактичною ефективністю праці, між наявністю робочих місць і результативністю виробничої діяльності.

По-четверте, погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкуренто спроможність і надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіонів.

Безумовно, позитивним є те, що в динаміці спостерігається поступове зниження питомої ваги кваліфікованих фахівців серед зареєстрованих безробітних. Це можна пояснити не тільки поліпшення становища з їх працевлаштуванням, але й неповнотою обліку незайнятого населення та поширенням нерегламентованих форм діяльності.

З огляду на те, що за сучасних умов значно розширилося коло соціальних ризиків, а відтворення робочої сили істотно ускладнилось, механізм регулювання територіальних ринків праці України повинен охопити великий спектр проблем і напрямків, оптимально поєднавши в собі фінансово-вартісну, структурно-інвестиційну, соціально-економічну, організаційно-управлінську складові. У концептуальному аспекті побудований на економічних засадах механізм регулювання територіальних ринків праці, який би акумулював у собі всі названі складові, повинен повністю інтегруватися до системи господарського управління і здійснюватися в контексті заходів регіональної політики економічних перетворень. Зокрема, якщо пріоритетною метою вважати зростання ефективності праці як у державному, так і в приватному секторах економіки, а не штучну інфляційну підтримку певного рівня формальної зайнятості , то вкрай необхідно посилити труд зберігаючи спрямованість такого регулювання шляхом піднесення заінтересованості суб’єктів господарювання різних форм власності у зниженні вартості продукт та зростанні прибутковості виробництва, що в свою чергу, вимагає створення розвинутого конкурентного середовища.

Безумовно, регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарські інтереси — це найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов’язані переважено з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок її територіального переміщення, що потребують розробки відносин самостійного механізму реалізації.

Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочої сили і ефективна зайнятість населення, яка в наших умовах передбачає активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття.

Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічної” межі підвищення загального рівня зайнятості населення нам не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.

Доводиться визнати, що регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, — це пошук компромісних рішень між шляхами розв’язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності. Зважаючи на те, що тільки високоефективна економіка здатна забезпечити несуперечливе і усталене вирішення соціальних питань, слід визначити її пріоритетність на етапі переходу до ринкових відносин. Необхідно підкреслити і цей висновок і практичні дії, що повинні випливати з нього, не означають ігнорування таких проблем соціального захисту населення, як, наприклад, гарантоване працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю та інших, найуразливіших на ринку праці, його категорій. Загальне зниження навантаження і тиску, які справляє на економічну систему надлишкова чисельність зайнятих працівників, дозволить через піднесення продуктивності праці значно розширити фінансові