Отже, інтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь науко - містких виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об’єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високомобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур і формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.

Висновок

Зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді.

Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість і низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів і приховане безробіття. А як результат сучасні і майбутні втрати у використанні трудового потенціалу за рахунок розриву, що збільшується, між соціально орієнтованою моделлю повною, вільно виробленою і продуктивної зайнятості, рівних стартових умов і життєвих шансів і фактичним станом ринку праці. У світі накопичений достатній досвід як подолати безробіття, який ми завжди можемо використати. Але деформування розвитку ринку праці не нормалізується без створення ефективних механізмів його регулювання, без справжнього державного пріоритету політики зайнятості.

Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливо тільки при умові виходу держави з економічної кризи. Воно пов'язане з фінансовою, кредитною, податковою політикою держави, цінами і іншими чинниками і вимагає негайного рішення.

Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідчення реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТП, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема.

Зростання ролі людського фактора у виробництві підтверджено результатами економічних досліджень ведучих американських учених.

Починаючи з 1929 року головним джерелом росту продуктивності праці і національного доходу США в тріаді ' праця - земля - капітал ' є перший фактор, що охоплює сукупність освітніх, кваліфікаційних, демографічних і культурних характеристик робочої сили.

Вкладення засобів у людські ресурси і кадрову роботу стають довгостроковим фактором конкурентно здатності і виживання фірми в умовах ринкової економіки. Не випадково прямі витрати приватного бізнесу в США на усі види навчання зросли вже до початку 80-х років до 30 млрд. дол., а повні приватні і державні витрати з урахуванням виплат компенсацій за період навчання досягли 100 млрд. дол.

Вперше в історії продуктивні сили виходять на такий рівень розвитку, при якому їхня еволюція можлива лише в умовах творчої активності працівників значної частини професій і широкого використання в сфері суспільної праці новітніх технічних засобів і супутніх їм знань. До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожнім робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування.

У нових, більш ефективних організаційних умовах відбувається з'єднання робочої сили і робочих місць, включення в іноваційно - виробничий процес творчого потенціалу працюючих, підготовка і перепідготовка кадрів, рішення проблем соціального захисту трудящих і т.п.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагненні до удосконалювання технології і методів обслуговування населення.

Дослідження показують, що активна творча праця в даний час тією чи іншою мірою входить у зміст діяльності більшої частини працюючого населення, насамперед фахівців з вищою і середньою фаховою освітою, адміністративно - управлінського персоналу, висококваліфікованих робітників, працівників послуг. Це ведучий загін національної робочої сили, що охоплює в західних країнах від 40 до 50 % зайнятих у народному господарстві.

Список використаної літератури

1. Доценко А.П., Осокина В.В. “Економічний аналіз ринкових відносин”, Київ. КДУ, 2004 – 689 с.

Єременко В. “Робоче місце і ринок праці”. – К.: Економіка України, 2007 р.

Нікифорова А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття, М.: “Міжнародні відносини”, 2006 – 638 с.

Самуєльсон П. “Економіка”. – Львів.: “Світ”, 2005 – 455 с.

Рональд Дж.Эренберг, Роберт С.Сміт “Сучасна економіка праці”, Видавництво Московського університету, 1999 – 453 с.

Трубіч З. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу. – К.: «Ін - Юре», 2008 – 560 с.

Шаленко М. Сучасна тенденції розвитку ринку праці України. – К.: УНЦПД, 2003 - 359 с.

Шаленко М. Концепція територіальної сегментації ринку праці України і її практичне використання. – К: Економіка України, 2007 – 652 с.

Геєць В.М. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання. Київ: Форт, 2000, 432 с.

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання