цехи.
Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції, або на виконанні однорідних технологічних процесів.
Розглянемо наступні види цехів:
основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії: заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), то цехи, які випускають напівфабрикати;
допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах, інструментальний, ремонтно-механічний тощо;
обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;
побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку;
експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.
Допоміжні виробництва – це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і надання послуг.
Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв:
інструментальні (ремонт механічного і електричного обладнання);
енергосилові (забезпечення різними вилами електро і теплоенергії);
транспортні (залізничний, водний).
Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання по виробництву виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництва розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.
Висновки
В процесі утворення нових продуктів споживаються засоби виробництва та жива праця. Сукупність витрат живої праці та минулого, відтвореного в предметах та засобах праці, на виробництво продуктів утворює витрати виробництва, а відтворена в товарі суспільна праця – його вартість.
При відтворенні як непевно утворюючому у послідовно змінюючому порядку праці суспільного виробництва частина вартості продукту перетворюється в особливу категорію – витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин, витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції в грошовій формі, приймають форму собівартості.
Собівартість, як економічна категорія яка визначає відношення трудових колективів і держави стосовно використання засобів виробництва та живої праці у виробничому процесі. Собівартість широко застосовується для економічного обґрунтування рішень по виробництву нової чи призупиненні випуску застарілої продукції для визначення ефективності заходів науково-технічного прогресу, продажних цін, рентабельності виробів, резервів економії витрат.
Втрати підприємств відшкодовуються із вартості продукції, їх зниження є важливим джерелом підвищення рентабельності виробництва, покращення умов життя народу. Особливо велике значення має зниження собівартості в умовах ринкової економіки. Конкурентна можливість продукції товаровиробників залежить не лише від ступеня її відповідності споживчому попиту і якості, але й від величини продажної ціни в складі якої значну частину складає собівартість.
Основними напрямками зниження собівартості продукції, а значить і витрат є ріст продуктивності праці та економія засобів на основі прискорення науково-технічного прогресу. Важливе значення має також управління процесом формування собівартості продукції, а також, перш за все, суворий облік виробничих витрат та контроль за раціональним та економним використанням матеріальних, трудових та фінансових засобів, посилення боротьби з безгосподарністю. В зв'язку з цим, основними задачами обліку, контролю затрат на виробництво та нарахування собівартості продукції є:
формування своєчасної, повної та достовірної інформації про фактичні затрати, які пов'язані з виробництвом продукції на підприємстві різних форм власності та господарювання;
контроль за виконанням кошторису витрат на виробництво, на використання виробничих ресурсів;
обґрунтування нарахування фактичної собівартості продукції, вірне складання звітних калькуляцій собівартості виробів, робіт та послуг;
виявлення резервів зниження собівартості продукції, попередження невиробничих витрат та втрат;
визначення вкладу кожного підрозділу підприємства в покращення загальних результатів роботи по економії виробничих витрат;
Облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції повинні організовуватися по таким ознакам:
узгодженість фактичних об'єктів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, елементам та статтям витрат;
включення усіх витрат по виробництву продукції звітного періоду в його собівартість;
розширення по можливості, складу витрат, які відносяться на об'єкти їх обліку по прямій ознаці;
забезпечення максимального суттєвого розподілу в обліку витрат по поточним нормам, відхиленнями від норм на собівартість;
узгодженість об'єктів витрат з об'єктами калькулювання та нарахування на цій основі собівартості продукції по даним бухгалтерського обліку виробничих витрат;
розвиток методології та організація обліку витрат на виробництво з метою їх наближення до міжнародних стандартів та світової практики.
Список використаної літератури
Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для вузів. К.: Либідь, 2000. – 692 с.
Бєлоусов А. Розрахунки за претензіями: Організація претензійно-позовної роботи, бухгалтерський і податковий облік // Все про бухгалтерський облік. – 2002. – № 83. – С. 3-6.
Бухгалтерский учет в торговле: Учеб для студентов / Я.В. Соколов, А.Д. Зыков, А.П. Капралов и др. – 2-е изд. – М.: Экономика, 1986. – 432 с.
Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для вузів / За ред. Ф.Ф. Бутинця. 2-е вид. – Житомир: ПП "Рута", 2000. – 608 с.
Горицкая Н.Г. Бухгалтерский учет и финансовая отчетность в Украине с 2000 года. – К.: Либідь, 2000. – 567 с.
Грабова Н.Н. Добровський В.Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях, 2000: Учеб. пособ. для вузов / Под ред. Н.В. Кужельного. – К.: А.С.К., 2000. – 624 с.
Ільяшенко С. Розрахунки за відшкодуванням шкоди: правильно відображаємо в обліку //