Усі дослідження пенсійного реформування умовно мо-жуть бути розподілені на два напрями. В рамках першого з них обґрунтовується необхідність реформування пенсійних систем з урахуванням внеску жінок до економічного розвитку у вигляді неоплачуваної домашньої праці. У рамках другого — аналізуються гендерні невідповідності пенсійних систем і пошук шляхів їх вдосконалення з огляду на різні ген-дерні ролі чоловіків і жінок.

В Україні дослідження гендерних невідповідностей серед осіб похилого віку має особ-ливу актуальність, оскільки нині країна переживає демографічну кризу в поєднанні з прискореним постарінням населення. Хоча питання формування соціально-демографічної політики в контексті постаріння населення і реформування пенсійної системи перебува-ють в центрі уваги вітчизняних науковців, гендерні аспекти цих проблем залишаються недостатньо дослідженими і потребують більш глибокого аналізу.

Статево-вікова структура населення України характеризується значним переважан-ням жінок у старших вікових групах. Це зумовлено надвисокою смертністю чоловіків пра-цездатного віку та низькими показниками можливості їх дожиття до пенсійного віку, внаслідок чого середня тривалість життя жінок значно перевищує середню тривалість життя чоловіків (74,1 проти 62,6 років у 2003 р.). Крім того, у найстарших вікових групах ще відчутний вплив демографічних втрат у воєнні роки [4].

Проблема самотності серед літніх жінок ускладнюється низькою матеріальною за-безпеченістю, відсутністю належного соціального захисту, низьким рівнем здоров'я жінок похилого віку, що зумовлює необхідність догляду за хворими та немічними. Самотні жінки-пенсіонерки зазнають значно вищого ризику бідності, ніж самотні чоловіки.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перед-бачається диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та роз міру заробітної плати (доходу). Проте законодавчі норми встановлюють різний пенсій-ний вік для чоловіків і жінок (відповідно 60 і 55 років), обмежуючи тим самим тривалість трудового (а отже, і страхового) стажу жінок. Хоча, виходячи з історичних передумов, впровадження різного пенсійного віку для жінок та чоловіків було доцільним1, на сьо-годні ці відмінності не обгрунтовані з огляду на значне перевищення середньої очікуваної тривалості життя жінок порівняно з чоловіками. Чоловіки виявляються в більш неспри-ятливому становищі, оскільки змушені працювати на 5 років довше, ніж жінки, хоча в середньому живуть майже на 12 років менше. Крім того, з огляду на збереження значної залишкової працездатності жінок у ранньому пенсійному віці, диференціація пенсійного віку призводить до нераціонального використання значної частини кваліфікованої робо-чої сили та підвищеного навантаження на систему пенсійного забезпечення внаслідок постаріння населення. Так, якщо за_1989—2004 рр. навантаження особами пенсійного віку в розрахунку на 1000 населення працездатного віку зросло з 379 до 397 осіб, то, за прогнозними оцінками науковців ІДСД НАНУ, до 2015 р. цей показник зросте до 429 пенсіонерів на 1000 населення. Відповідно, посилиться демографічне і економічне на-вантаження на пенсійну систему [3] .

Водночас експерти ООН вважають дискримінаційним встановлення різного пенсій-ного віку в умовах ринкової економіки, коли рівень життя і професіональна кар'єра зале-жать, передусім, від працевлаштування і тривалості трудової активності. У 55 років жінка є продуктивним суб'єктом на ринку праці, і значна частина жінок в цьому віці прагне працювати і далі. Проте в більшості випадків саме жінки в першу чергу бувають відправлені на пенсію одразу ж після досягнення пенсійного віку. Понад те, для деяких категорій працівників є обмеження щодо працевлаштування у пенсійному віці. Зокрема, для жінок — державних службовців практично немає можливостей подальшої трудової реалізації після досягнення пенсійного віку, вони вимушені виходити на пенсію і закінчу-вати свою професійну кар'єру [3].

Значні відмінності існують також у розмірі страхових внесків, які сплачують жінки і чоловіки протягом свого трудового життя. Середня заробітна плата жінок в Україні тради-ційно перебуває на рівні 70% середньої заробітної плати чоловіків; причому протягом останніх років тендерний дисбаланс в оплаті праці посилюється. За даними 2003 р., се-редня заробітна плата жінок за всіма галузями економіки становила лише 68,6% серед-ньої заробітної плати чоловіків (відповідно 378,84 проти 552,04 грн. на місяць). Отже, сумарні внески, які сплачують до Пенсійного фонду жінки, будуть значно менші.

Як зазначалось, гендерні відмінності в пенсійному законодавстві в поєднанні з ниж-чою заробітною платою жінок призводять до відмінностей в розмірі їх пенсій. Згідно зі звітом Пенсійного фонду України про чисельність пенсіонерів і суми призначених місяч-них пенсій станом на 1 січня 2005 р. (Форма №6-ПФ), середній розмір пенсії з урахуван-ням всіх надбавок, доплат та індексацій становив 316,23 грн. на місяць. Жінки в серед-ньому отримували пенсійні виплати у розмірі 299,87 грн. на місяць, чоловіки - 348,88 грн. на місяць. Таким чином, середня пенсія жінок становила 86% середньої пенсії чо-ловіків. Порівняно з попередніми роками, на початок 2005 р. відбулося значне скорочення тендерного дисбалансу в розмірі пенсій, що пояснюється зрівнялівкою внас-лідок численних перерахувань і підвищень пенсій протягом 2004 року. Найбільший вплив на скорочення гендерних відмінностей мало підвищення мінімального розміру пенсій за віком до прожиткового мінімуму для непрацездатної особи гендерні відмінності у рівні пенсій призводять до того, що жінки переважають серед малозабезпеченого населення пенсійного віку. За результатами обстеження населення з питань економічної активності Держкомстату в 2004 р., особисті доходи 79,7% пенсіо-нерів за віком були нижче прожиткового мінімуму для непрацездатних (284,69 грн. на місяць). Більш того, питома вага жінок-пенсіонерок, чиї доходи були нижче рівня про-житкового мінімуму, значно перевищує відповідну частку чоловіків: 86,3 проти 67,9%. Проте після