оперативний аналіз, проведений у процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності й інших показників, прийняття термінових заходів, що забезпечують їхнє дотримання, а також одержання достатнього прибутку;

остаточний аналіз, застосовуваний для визначення ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, а так само для виявлення резервів підвищення прибутковості;

перспективний аналіз, застосовуваний для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, а також визначення нових видів операцій і внутрішньобанківської політики [10, с. 19].

Процес кредитування розподіляється на чотири етапи, кожний з яких вносить свій внесок у якісні характеристики позички і визначає ступінь її надійності й прибутковості для банку.

Загальне керівництво за дотриманням правил оформлення, надання та своєчасного погашення кредиту покладається на керівника та головного бухгалтера установи банку.

Розгляд заяви на отримання кредиту. При зверненні за отриманням кредиту клієнт повинен представити в банк:

офіційну заяву на одержання кредиту (Додаток Е);

короткий опис представленого кредитування проекту;

короткий опис підприємства-позичальника.

Розглядаючи заяву на отримання позички, працівник банку завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов’язань банку перед вкладниками. В першу чергу необхідно оцінити вірогідність погашення позички в зазначений термін і забезпечення основної суми боргу.

Основним завданням кредитного працівника на етапі розгляду заяви є професійна оцінка сильних і слабких боків представленого для кредитування проекту чи господарської операції і визначення міри ризику банку. Якщо в ході розгляду заяви не будуть отримані відповіді на ключові питання, пов’язані з видачею кредиту, її необхідно безумовно відхилити навіть при наявності солідного забезпечення [37, с. 25].

Після ознайомлення з документами, працівник банку проводить особисту бесіду з майбутнім позичальником-власником чи уповноваженим представником керівництва підприємства. У ході бесіди необхідно сконцентрувати увагу на п’яти групах ключових запитань, які становлять найбільший інтерес банку.

а) Дані про клієнта:

основна інформація про підприємство (походження, продукція);

власність і менеджмент (структура власності, досвід і кваліфікація керівників);

реалізація і канали збуту (об’єми реалізації, основні споживачі, канали збуту);

система виробництва (основні комплектуючі та сировина, постачальники, обладнання та технологія, робоча сила);

фінансові показники (ефективність, реалізація-прибуток, структура заборгованості, ліквідність);

перспективи і плани капітальних вкладень, стратегія планів впровадження.

б) Запитання стосовно позички:

як розрахована сума кредиту;

як складено прогноз фінансових потреб;

чи враховують умови, на яких клієнт бажає отримати позичку, термін служби активів, які фінансуються позичкою;

чи враховують умови позички здатність клієнта повернути кредит своєчасно.

в) Запитання, пов’язані з погашенням кредиту:

як клієнт планує погашати кредит;

скільки коштів отримає позичальник у процесі операційного циклу;

чи має клієнт спеціальне джерело погашення кредиту;

чи є у клієнта гаранти і який їх фінансовий стан.

г) Запитання стосовно забезпечення позички (в залежності від запропонованого клієнтом виду забезпечення).

д) Запитання стосовно зв’язків клієнта з іншими банками:

у якому банку клієнт має рахунок;

у яких банках клієнт має валютні рахунки;

чи має клієнт непогашені позички і якого вони характеру.

Для отримання більш повної інформації про діяльність клієнта уточнення необхідної інформації рекомендується відвідати підприємство і ознайомитися його діяльністю на місці.

Мотивами відвідування підприємства можуть бути такі:

з’ясувати і впевнитися, чим насправді займається клієнт;

оцінити вартість активів;

визначити термін виробничого циклу;

оцінити ефективність управління;

впевнитися в повноваженнях осіб, які проводять переговори;

отримати іншу інформацію, яка може допомагати при оцінці ризику.

Програма відвідування клієнта повинна бути добре продуманою і переслідувати конкретні цілі.

На основі проведеної роботи кредитний працівник повинен прийняти рішення продовжити роботу з кредитною заявою чи відхилити її.

Якщо пропозиція клієнта розходиться з принципами і установками поточної кредитної політики банку, або виникли сумніви щодо обґрунтованості позички, можливостей позичальника реалізувати проект, компетентності керівництва позичальника працівник банку повинен відхилити заяву на отримання кредиту, про що офіційно сповістити заявника в конкретній формі з переліком конкретних причин, з яких кредит не може бути наданий.

Якщо кредитний працівник вирішив продовжити роботу з клієнтом, він складає в письмовій формі свої висновки, пропозиції і пропонує клієнту представити всі необхідні документи, згідно нижче наведеного переліку:

нотаріально завірені копії статуту та установчого договору позичальника чи положення про госпорган разом з установчими документами і належним чином оформленим дорученням вищестоящої установи на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи (для філій і відділень підприємств, які не є юридичними особами);

техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту;

розрахунок строку окупності та рентабельності об’єкту кредитування;

графік надходжень та платежів підприємства-позичальника на весь термін користування кредитом;

нотаріально завірені копії контрактів (при одержанні кредиту під закупівлю товарно-матеріальних цінностей);

відомості про кредити, що отримані в інших банках;

копії документів для підтвердження угод, що кредитуються;

нотаріально завірена картка із зразками підписів керівника й головного бухгалтера та відтиском печатки госпоргану, що отримує кредит;

завірені податковою інспекцією фінансові звіти, які включають баланс позичальника і рахунок прибутків і збитків.

Для підприємств, які існують більш трьох років, фінансові звіти подаються за останні три роки плюс фінансовий звіт на останню звітну дату.

Якщо підприємство існує менш трьох років, кількість звітів узгоджується з кредитним працівником банку.

Перелік документів, які можуть додатково вимагатися працівником банку від клієнта:

звіт про рух касових надходжень, який дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень;

внутрішні фінансові звіти, які характеризують зміни потреб у ресурсах протягом року (поквартально, помісячно);

внутрішні управлінські звіти: дані оперативного обліку стосовно операцій і інвестицій, змін дебіторської і кредиторської заборгованості, кількості продаж, величини запасів;

податкові декларації.

Вивчення кредитоспроможності, фінансового стану клієнта й оцінка ризику за позичкою базуються на використанні таких джерел інформації:

матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;

матеріали про клієнта, які знаходяться в архівах і базах даних банку (якщо клієнт має кредитну “історію”);

необхідні відомості можуть бути отримані від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, кредитори, покупці продукції, обслуговуючі