Прикладами релевантних витрат можуть бути:

а) майбутні маржинальні витрати;

б)приростні витрати — різниця між витратами різних варі-антів дій. Їх ще називають «додаткові», «диференціальні» або «інкрементні» витрати;

в) альтернативні витрати — це втрачена вигода при зиборі одного варіанта і відмові від іншого.Їх ще називають «можливі» витрати.

Диференціальними називають такі витрати і доходи, які ста-новлять різницю між альтернативними варіантами. Але термін «диференціальні витрати» не завжди має те ж значення, що і термін «змінні витрати», хоча вони часто і збігаються. Диферен-ціальні витрати можуть включати і деякі статті постійних витрат.

Маржинальні витрати завжди збігаються з поняттям «змінні витрати», а інколи — з поняттям «диференціальні витрати». Тер-міни «приростні» та «релевантні» витрати звичайно означають те, що і «диференціальні витрати».

Між повними і диференціальними витратами є три важли-вих відмінності:

1) повна собівартість — це сума всіх прямих та відповідної
частки накладним витрат, що припадають на даний об'єкт каль-
кулювання, а диференціальні витрати — це лише ті елементи со--
бівартості, які є різними в різних варіантах;

2) інформація про повні витрати забезпечується безпосере--
дньо обліком собівартості, який і створено для визначення таких
витрат в системному порядку на документальній основі. Для зби--
рання ж даних про диференціальні витрати спеціальної системи
обліку на регулярній основі немає, а їх рівень визначається
розрахунково шляхом аналізу ситуації, що може скластися при
різних варіантах рішень;

3) система обліку повної собівартості збирає і обробляє
інформацію про минулі витрати, які вже понесені. Диференці--
альні витрати завжди відносяться до майбутнього і показують,
якими можуть бути витрати при прийнятті того або іншого управлінського рішення.

Аналіз диференціальних витрат застосовують, як правило, при виборі альтернативного варіанта рішення.

Альтернативний вибір означає наявність декількох можливих варіантів поведінки, з яких керівник обирає той, який, на його дум-ку, є кращим. У багатьох випадках такий вибір робиться інтуїтивно, на підставі власної ерудиції, досвіду, так званого «здорового глузду», без кількісного вимірювання і оцінки переваг та недоліків окремих варіантів. У той же час у багатьох випадках можна передбачити ок-ремі наслідки кожної альтернативи, привести їх до кількісного вира-зу та порівняти одержані числові характеристики, що дає мож-ливість об'єктивно оцінити кожен з варіантів та обрати кращий.

Аналіз більшості проблем альтернативного вибору включає такі етапи:

1) визначення проблеми (постановка задачі);

2) відбір можливих варіантів вирішення даної проблеми;

3) вимірювання і оцінка кількісних наслідків для кожного варіанту;

4) виявлення та дослідження наслідків, які не можуть бути виміряні кількісно, їх оцінка стосовно один одного та стосовно тих наслідків,що виражені кількісно.

ВИСНОВКИ

З дослідження випливають висновки про те, що впровадження методології прийняття економічно обгрунтованих управлінських рішень на певному підприємстві створює умови для одержання максимального прибутку в результаті оптимізації комплексного механізму прийняття економічно обгрунтованих управлінських рішень, що і є на сьогодні основним завданням господарювання в Україні. При цьому необхідно активно впроваджувати механізми реалізації продукції не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному ринку.

У процесі визначення перспективи подальшого розвитку у даному напрямі встановлено, що державна стратегія має бути спрямована на вирішення проблеми прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень, що передбачає збільшення витрат на розвиток стратегічних галузей економіки, зміцнення недержавних форм власності, а також реформування оплати праці і податкової системи.

Управлінське рішення – це соціальний акт, в якому в логічній формі (текстуальна модель) висловлені впливи управлінських ланок на суспільну систему (керовані об'єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні.

Державні управлінські рішення – це управлінські рішення, що приймаються вищими та центральними органами (та їх керівниками) з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій держави, державної політики, організації державної влади, вирішення інших проблем державного рівня та які задовільняють певним, наведеним далі ознакам.

Державно-управлінське рішення це:*

усвідомлено зроблений суб'єктом державного управління вибір цілеспрямованого впливу на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі;*

владна воля держави, що набуває офіційно вираженої форми завдяки закріпленню її в державних актах, які видаються державним органом чи посадовою особою у відповідності з його компетенцією і в межах наданих повноважень.

Особливості управлінських рішень:*

правова форма;*

розробка на достовірній фактологічній основі;*

відповідність компетенції органу;*

несуперечливість приписів, що складають зміст рішення;*

ресурсне забезпечення завдань;*

адресність;*

можливість оцінки виконання визначених завдань тощо.

РОЗДІЛ ІІІ

Посилення впливу фінансового прогнозування на ефективність прийняття управлінських рішень

Ефективність управління у будь-якій сфері значною мірою визначається обґрунтованістю прогнозів майбутньої діяльності та її результатів.

Прогноз (походить від грецького prognosis) – передбачення, передрікання. Ще зовсім недавно прогнозування було справою вузького кола фахівців і знаходило застосування при виконанні обмеженого кола завдань, переважно природничих та наукових. Однак за короткий час прогноз набув значного поширення, оскільки дає можливість завчасно підготуватись до подій, передбачити можливі результати й наслідки управлінського рішення тощо. Таким чином, прогнозування – це визначення ймовірних шляхів та результатів майбутнього розвитку явищ і процесів, оцінка показників, що характеризують дані явища та процеси для віддаленого майбутнього. Прогнозування і планування – різні, але взаємопов’язані етапи єдиного процесу опрацювання управлінського рішення. Вони відрізняються