Метод статистичної екстраполяції динамічних рядів. Суть його полягає у визначенні за відомими значеннями динамічного ряду інших значень, що лежать за його межами. Найчастіше використовується для розробки середньострокового (1–5 років) та короткострокового (до 1 року) прогнозу. Методи експертних оцінок. Роль цих методів набуває особливого значення в період нестабільного розвитку соціальних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на діяльність. Для такого часу характерний високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища. Це призводить до того , що статистичні методи прогнозування не дають надійних результатів прогнозу, оскільки можуть бути застосовані у випадках закономірного розвитку процесів. Якщо ж розвиток процесів не відповідає зазначеній вимозі, прийнята точність процесів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

Таким чином, застосування експертних методів прийнятне у випадках: –

відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об’єкт прогнозування;–

великої невизначеності середовища функціонування об’єкта, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища; –

в умовах значного дефіциту часу або в екстремальних умовах.

До експертних методів належать: –

метод інтерв’ю з експертом за заздалегідь підготовленою програмою відносно перспектив розвитку об’єкта. Успіх такого прогнозу вирішальною мірою залежить від кваліфікації експерта та несе значну долю суб’єктивізму. Проте там, де не потрібна висока точність, а результати необхідні негайно, даний метод може стати незамінним; –

аналітична експертна оцінка – метод передбачає тривалу і ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об’єкта прогнозу. Цей метод дає можливість повніше використати наявну інформацію про об’єкт, що, безумовно, підвищує точність прогнозу.

Поряд з індивідуальними методами експертних оцінок можуть застосовуватись і колективні методи експертних оцінок, які передбачають спільну працю групи експертів для отримання максимально об’єктивного прогнозу:–

метод “мізкового штурму” ґрунтується на стимулюванні творчості експертів, що досягається дотриманням певних правил, що регламентують процедуру спільного обговорення ними варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей у рамках питання з одночасною забороною їх оцінки з боку решти експертів: обмежується час одного виступу, проте кількість їх довільна. Фіксуються всі висловлені гіпотези, проте аналіз та оцінка їх проводиться дещо пізніше; –

метод експертних комісій: під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, спільно обґрунтовуючи і обговорюючи їх, намагаються виробити єдиний погляд щодо прогнозу. Слабким місцем є те, що тут лежить логіка компромісу, яка не позбавлена суб’єктивізму та надмірного впливу найбільш авторитетних (владних) експертів.

Інколи, експертна процедура може здійснюватись методом суду: частина експертів оголошується прибічниками певної гіпотези (або гіпотез), інша частина – противниками. Третя група експертів виступає у ролі суддів, яка і підводить підсумки результати дискусій і оголошує остаточний результат.

Одним з найбільш відповідальних моментів методів експертних оцінок є формування групи експертів, підготовка і проведення експертизи, обробка експертних оцінок. Від чисельності та професіоналізму групи експертів залежить точність та обґрунтованість прогнозу. Як правило, до її складу включаються найбільш кваліфіковані співробітники, наукових установ та вищих навчальних закладів, а за необхідності – і органів прокуратури, юстиції, МВС, митної служби тощо. Якщо ж така група формується лише з працівників-податківців, то для усунення однобічності, тенденційності прогнозу до її складу включаються представники різних служб та підрозділів.

Прогнозування – досить складний і працеємний процес, що складається із ряду самостійних, але взаємопов’язаних етапів. До даного часу не відпрацьована надійна технологічна схема прогнозування. Разом з тим, практикою доведено, що цей процес повинен обов’язково включати ряд етапів, без яких неможливо забезпечити заданий рівень достовірності.

1. Постановка завдання прогнозування – визначення (уточнення) цілей та об’єкта прогнозування, періоду прогнозування, джерел та способів здобування інформації, порядку розв’язання організаційно-технічних питань.

2. Формування суб’єкта прогнозування, тобто осіб, що безпосередньо здійснюють прогноз.

3. Формування інформаційної бази прогнозування. Слід пам’ятати, що, крім безпосередньої інформації про стан дотримання податкового законодавства (обсяг платежів, кількість порушень у галузі оподаткування тощо), сюди необхідно включати законодавчі, нормативні акти, дані щодо соціально-економічного розвитку регіону за період, що аналізується, а також інші фактори, що можуть впливати на якість прогнозу.

4. Аналіз прогнозованого об’єкта – досліджуються особливості його структури та динаміки розвитку, уточнюється перелік факторів зовнішнього середовища, які впливають на стан та динаміку процесу, зв’язок між ними та об’єктом дослідження, а також перелік характеристик об’єкта, що прогнозуватимуться.

5. Створення логічної (описової) моделі об’єкта, яка дає змогу з’ясувати динаміку його розвитку у минулому за рахунок зміни факторів зовнішнього середовища та характер розвитку прогнозованого об’єкта у майбутньому, залежно від змін факторів зовнішнього середовища.

6. Побудова об’єкта, що прогнозується, – уточнюється, конкретизується модель прогнозованого об’єкта, здійснюється перехід від словесного, неформального опису до більш складного, формалізованого, орієнтованого на застосування конкретних методів прогнозування. 
Одночасно аналізуються основні методи прогнозування залежно від складності об’єкта прогнозування, рівня знань розробниками прогнозу, закономірностей його розвитку під впливом факторів зовнішнього середовища з метою вибору найбільш придатного у конкретній ситуації.

7. Розробка прогнозу – процедура безпосереднього здобування конкретних значень прогнозованих характеристик на весь прогнозований термін на базі використання вибраного методу прогнозу. Проводиться заповнення анкет (експертне прогнозування) або здійснюються спеціальні розрахунки (моделювання) з використанням сучасних програмних продуктів, узагальнення та попередній аналіз отриманих результатів.

8. Аналіз результатів прогнозування (верифікація) – оцінка достовірності і обґрунтованості прогнозу. Це одна з найбільш складних і відповідальних процедур у прогнозуванні, оскільки ставить завдання оцінити достовірність прогнозу на високому рівні достовірності до настання прогнозованих подій. Така перевірка може здійснюватись наступним способами: –

пряма верифікація – одержання того ж прогнозу шляхом його