Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

суб'єкти господарювання (господарські організації) — юридичні особи, дер-жавні, комунальні та інші юридичні особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та за-реєстровані в установленому законом порядку, та філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

не господарюючі суб'єкти — юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що ви-никають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господа-рювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зо-бов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсь-ко-господарську (організаційну) дію, або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між:

суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'-єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підпри-ємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

суб'єктами господарювання, у разі якщо один із них є щодо іншого дочір-нім підприємством;

суб'єктами господарювання в інших випадках, передбачених законодавчи-ми актами, або установчими документами.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з дого-вору та набувати форми договору.

Господарське зобов'язання припиняється у разі:

виконання, проведеного належним чином;

зарахування зустрічної однорідної вимоги, або страхового зобов'язання;

поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі;

згоди сторін

неможливості виконання зобов'язання;

розірвання зобов'язання або визнання його недійсним за рішенням суду;

виникнення інших випадків, передбачених законами

Отже, основна характеристика господарського зобов'язання полягає в тому, що суб'єкт господарювання — підприємство — набуває теперішню заборгованість.

Господарське зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зо-бов'язання можуть мати юридичну силу внаслідок контрактних зобов'язань, або законодавчих вимог. Наприклад, коли виникає кредиторська заборгованість за отримані товари та послуги. Але такий вид зобов'язань може виникати у ре-зультаті бажання підтримувати належні ділові стосунки. Якщо підприємство, наприклад, вирішує змінити політику і виправити недоліки власної продукції, які виявилися після закінчення гарантійного строку, суми очікуваних витрат щодо вже реалізованої продукції вважатимуться зобов'язанням. Майново-гос-подарські зобов'язання виникають у результаті минулих операцій, або інших минулих подій. Так, наприклад, придбання товарів і отримання послуг призво-дить до виникнення кредиторської заборгованості (якщо вони не були попе-редньо сплачені або сплачені після доставки), а одержання позики банку при-зводить до зобов'язання повернути її.

Організаційно-господарські зобов'язання виникають у результаті участі у прий-нятті управлінських рішень в раді директорів, або аналогічному керівному органі підприємства, взаємообмін управлінським персоналом, забезпеченні необхідною техніко-економічною інформацією тощо. Характерною ознакою організаційно-господарських зобов'язань є відсутність вартісної оцінки таких зобов'язань. У той самий час такий вид господарських зобов'язань може призвести до виник-нення непередбачених зобов'язань.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звіт-ність в Україні", зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призве-де до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Методологічні засаді формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 11 "Зо-бов'язання".

Віповідно до П(С)БО 11 «Зобовязання» критерії визнання:

якщо його оцінка може бути достовірно визначена;

існує імовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Додаткові умови визнання зобов'язання:

необхідно, щоб відбулась подія, яка б призвела до виникнення зобов'язання;

зобов'язання може бути погашено тільки шляхом переводу активу чи послуг іншому суб'єкту;

зобов'язання має бути безумовним.

Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. Погашення зобов'язання може здійснюватись різними шляхами, наприклад:

оплатою грошовими коштами;

передачею інших активів;

наданням послуг;

заміною одного зобов'язання іншим;

переводом зобов'язання в капітал.

З метою визнання, класифікації та оцінки у бухгалтерському обліку строк погашення зобов'язання розрізняють:

термін з моменту виникнення зобов'язання до моменту погашення;

термін з дати складання фінансової звітності до дати погашення.

У відповідності до П(С)БО 11, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

довгострокові;

поточні;

забезпечення;

непередбачені зобов'язання;

доходи майбутніх періодів.

Саме так групують кредиторську заборгованість на ДП «Болехівське лісове господарство».

До довгострокових зобов'язання належать:

довгострокові кредити банків;

інші довгострокові фінансові зобов'язання;

відстрочені податкові зобов'язання;

інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первинний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора(позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати

погашення зобов'язання внаслідок порушення;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються у балансі за їх теперішньої вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів; за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, зі страхування; за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються у балансі за сумою погашення. Особливим видом зобов'язань є забезпечення.

Забезпечення - це зобов'язання