Відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комер-ційний кредит.

Підприємство — лізингоодержувач також здобуває дуже суттєві переваги:

лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;

підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб’єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;

лізингові платежі включають до складу валових витрат, що змен-шує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;

досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

юридичне оформлення лізингової угоди;

виплата лізингових платежів;

повернення об’єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рис. 1.2.3

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв’я-зку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою ком-панією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

Акт приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію.

Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

Рис. 1.2.3. Механізм укладання і реалізації лізингової угоди

1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна. 9. Постачання обладнання. 10. Укладання приймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача. 12. Сплата лізингових платежів. 13. Погашення кредиту лізингоодержувачем. 14. Погашення кредиту лізингодавцем.

Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержувачем договору страхування об’єкта лізингу на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

суму відшкодування вартості об’єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

3 Фінансово правове забезпечення лізингової діяльності

Надійне правове забезпечення будь-якої підприємницької діяльності є заставою і гарантією успішного розвитку бізнесу. Навпаки, правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, стримуючих підприємницьку ініціативу.

В нашій країні фактично до середини 1995 р. були відсутні законодавчі і нормативні акти, регулюючі лізингову діяльність. Доленосним для розвитку лізингу в Росії слід рахувати вихід в світ ухвали Уряду РФ від 29.06.95 р. 3, у якому сформульована програма дій Уряду і Федеральних органів управління по формуванню правового і економічного забезпечення лізингового бізнесу і затверджено “Тимчасове положення про лізинг”.

Дане “Тимчасове положення про лізинг” є першим нормативним документом, в якому приведені основні поняття, що характеризують лізингову діяльність. В першу чергу в цій ухвалі дано визначення лізингу, встановлені об’єкти і суб’єкти лізингової операції. Тимчасове положення регулює договірні відносини, які розповсюджуються тільки на відносини, при яких майно передається лізінгополучателю на термін, рівний або близький до нормативного терміну служби майна, тобто воно розповсюджується тільки на операції фінансового лізингу, тоді як оперативний лізинг, оренда, прокат регулюються чинним цивільним законодавством.

Основні вимоги операції по фінансовому лізингу:

право вибору об’єкту лізингу і продавця лізингового майна