Завданим, що стоять перед аудитором при проведенні аудиту дебіторської заборгованості наступні:

оцінити систему внутрішнього контролю за дебіторською заборгованістю, для чого необхідно визначити сильні і слабкі сторони контролю, що впливають на проведення щорічних аудиторських процедур;

виявити данні, які можна використовувати при щорічних аудиторських процедурах;

знайти недоліки контролю і вказати їх у листі керівництву підприємства-клієнта;

скласти програму і методику проведення аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості;

здійснити аудит дебіторсько-кредиторської заборгованості;

видати кваліфікований аудиторський висновок, якщо це можливо.

Більш загально, мета і завдання аудиту дебіторської заборгованості – це виявлення недоліків, якщо вони мають місце в балансі; визначення достовірної інформації про дебіторську заборгованість і перевірка правильності її віднесення з метою недопущення безпідставного зменшення оподаткованого прибутку підприємств, тобто, перевірка законності операцій з дебіторською заборгованістю.

Призначення аудиту дебіторської заборгованості - допомогти підприємству сформулювати рекомендації і визначити заходи по ліквідації заборгованості не лише як засобів покращення розрахункових операцій, але і фінансового стану підприємства.

Джерелами інформації для проведення аудиту розрахунків з постачальниками, покупцями та замовниками є:

- Нормативні документи з аудиту;

- Річна і квартальна звітність:

- Баланс Ф №1;

- аналітична відомість;

- розрахунки і декларації. *

Головна, оборотна сальдова відомість; *

Регістри синтетичного і аналітичного обліку розрахунків *

Первинні документи з обліку розрахунків за перевіряємий період:

- накладні;

- рахунки

- договори.

Типові порушення у веденні обліку дебіторської заборгованості:

заміна виписок банку іншими або виправлення відповідних сум, що свідчать про погашення дебіторської заборгованості (для виявлення цих фактів слід зробити запит у банк та до підприємств дебіторів).

зарахування сум отриманої дебіторської заборгованості на погашення заборгованості не відповідних дебіторів - платників.

списання недостач та крадіжок за рахунок збільшення дебіторської заборгованості, а також приховування дебіторської заборгованості відображенням у Балансі згорнутого залишку замість.

неправильне визначення (оцінка) суми дебіторської заборгованості у зв'язку з коливанням курсу валют на дату складання Балансу при розрахунках в іноземній валюті.

неправильний розрахунок суми резерву безнадійної дебіторської заборгованості, що може бути спричинено відсутністю зіставної інформації за попередні звітні періоди.

арифметичними неточностями.

неправильним групуванням дебіторів по періодах простроченності погашення заборгованості.

не прийняттям до уваги вихідного сальдо по рахунку "Резерв сумнівних боргів".

навмисним завищенням суми резерву сумнівних боргів або сум прямого списання дебіторської заборгованості з метою завищення величини загальних витрат звітного періоду і як наслідок - зменшення суми оподатковуваного прибутку.

невідповідністю сум, зазначених у первинних документах, що є підставою виникнення дебіторської заборгованості.

шахрайство із сумами дебіторської заборгованості підзвітних осіб (списання її без підстав і документального підтвердження на загально господарські витрати або за рахунок інших підприємств, прострочених сум депонованої заробітної плати та ін.).

неправильне оформленням або відсутність договорів, що стали підставою для відвантаження товару і виникнення дебіторської заборгованості.

неправильна кореспонденція рахунків при відображенні в обліку дебіторської заборгованості.

відображена дебіторська заборгованість не належить підприємству.

зарахування дебіторської заборгованості у валюту Балансу не за чистою реалізаційною вартістю, а за початковою вартістю виникнення (наслідком є завищення активів).

неправильна класифікація дебіторської заборгованості на довгострокову та поточну, внаслідок чого викривлюється фінансове становище підприємства при аналізі показників, що його характеризують.

записи дебіторської заборгованості по фіктивних рахунках неіснуючих клієнтів або по фіктивних, нетоварних операціях.

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію – аудиторські докази. Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує (заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

Якість доказів залежить від їхніх джерел. У залежності від змісту обґєкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, що дають повну характеристику досліджуваного обґєкта.

Джерелами отримання аудиторських доказів для підтвердження достовірності обліку розрахунків з покупцями та іншими кредиторами є:

1. Дані первинних документів, у яких відбивається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів.

2. Облікові регістри, де узагальнюється і накопичується інформація з відповідних первинних документів і звітів у розрізі їхнього економічного змісту.

3. Головна книга – регістр синтетичного обліку, де відбиваються залишки на початок і на кінець звітного періоду й обороти дебету і кредиту.

4. Бухгалтерська, податкова і статистична звітності.

5. Плани, кошториси, калькуляції і розпорядницькі документи.

6. Матеріали перевірок і ревізій, проведених державними податковими інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби й інших органів управління.

7. Матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі: за результатами раптових перевірок та інвентаризацій дебіторської заборгованості.

8. Дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю.

9. Письмові й усні заяви працівників підприємства й третіх осіб щодо дебіторської заборгованості.

10. Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного субґєкта.

11. Зіствлення одних документів клієнта з іншими, а також зіставлення документів клієнта з документами третіх осіб.

12. Статутні документи, договори, накази й інші адміністративні документи.

13. Звертання до керівництва за розґясненнями в усній і письмовій формі.

Для того, щоб одержати аудиторські докази для підтвердження достовірності обліку розрахунків з покупцями та з іншими дебіторами, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить