У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне госпо-дарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими. У 1992р. у зведено-му бюджеті вони досягали 87,9%, а в Державному — 82,4%, у 1993р. відповідно—85,1 і 80,0%, у 1994р.— 80,8 і 74,3%, у 1995р.— 70,0 і 47,6%, у 1996 р. — 72,1 і 51,6%, у 1997р. — 68,1 і 47,9%, у 1998р. — 71,3 і 49,9%, у 1999 р. — 73,8 і 58,1%, у 2000р. — 67,0 і 53,6%, у 2001р. — 67,9 і 51,3%, у 2002р. — 70.7 і 56,6 %. Водночас характерною ознакою динаміки структу-ри видатків на економічну діяльність є зниження їх питомої ваги як у зведеному, так і в Державному бюджеті.

Таким чином, як свідчать наведені вище дані, нині бюджету України притаманна досить чітко виражена соціальна спрямова-ність. Однак це не забезпечує достатнього рівня соціальних по-слуг. Реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і со-ціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома — тривалий процес зниження обсягу виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, і ніякий перерозподіл у бюджеті між напря-мами видатків не в змозі вирішити окремі проблеми.

При виборі об'єктів бюджетного інвестування враховується здатність виробників випускати експортоспроможну та імпортозамінну продукцію, а також вироби особ-ливої соціальної значу-щості(лікувальні препарати, продукти харчування, інші товари першої необхідності), знаходити і розширювати ринки збуту своєї продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і відповідно нарощувати обсяги її реалізації. Враховуються також можливості для пожвавлення виробництва в суміжних галузях і вирішення питань енергозбереження та використання альтернативних дже-рел енерго постачання. В умовах обмеженості фінансових ресурсів держава не має можли-вості виділяти бюджетні кошти на підтримку неефек-тивних підприємств, які, власне, є банкрутами. Тому особ-ливої ваги набуває питання перепрофілювання, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур.

У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зро-станню, що досягається за рахунок раціональної структури ви-датків.

Розділ 3. Шляхи збалансування державного бюджету.

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”

Адам Сміт, 1776 р.

“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

Воррен Сміт, 1955 р.

3.1. Стан бюджету.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача-тися трьома показниками:

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доці-льним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бю-джету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінан-сового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фі-нансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отри-мати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами пробле-ми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди мо-жна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» гро-шей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення ос-новної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилу-ченню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини (див. розділ 3). У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінан-сової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів під-приємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит - перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин розвитку інфляції. Він спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету. Його покриття може здійснюватись шляхом отримання державних позик та ємісією грошей. [ 8; 128 ] є найбільш складним і водночас до-сить поширеним явищем. Це — перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до до-ходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні вста-новлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бю-джету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіци-ту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно